Банківська таємниця: чи таємниця ще?

Ж-л “Управління фінансами”, № 03, березень 2020 року, стор. 62-66.

Якось до мене завітав один знайомий і запропонував проінвестувати його проєкт на суму у 5 мільйонів євро. І у мене виникла думка про те, що від того дня я маю бути обережним, оскільки той факт, що у мене немає такої суми вже не такий і значущий. Важливо для мене те, що хтось подумав, що у мене така сума є, а це вже небезпечно для мене.               Банківська таємниця є досить значущим фактором у забезпеченні подібної безпеки. Що більше осіб та органів матимуть до неї доступ, то в більшу небезпеку потрапляють ті, хто зберігає в банку кошти чи інформацію про себе.                Для аналогії наведу такий приклад: один наш клієнт прийняв рішення не реєструвати подарований йому колекційний ніж як холодну зброю. Адже сам факт такої реєстрації може наштовхнути когось на думку про колекцію холодної зброї у нашого клієнта, а отже й стати причиною для злодіїв таку колекцію пошукати у його помешканні. А відсутність такої реєстрації матиме наслідком адміністративний штраф, та й то за умови, що цей колекційний ніж буде за якихось обставин виявлений відповідними органами.               Отже, якщо банківська таємниця перестане бути таємницею, то ризик небажаних гостей та інших осіб, що прагнуть втрутитися в життя власника банківського рахунку, істотно зросте.

 

Закон про зміст банківської таємниці

Інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, відповідно до ст.60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121-III (далі – Закон про банки) є банківською таємницею. Вона включає:

  • відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України;
  • операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;
  • фінансово-економічний стан клієнтів;
  • системи охорони банку та клієнтів;
  • інформацію про організаційно-правову структуру юридичної особи – клієнта, її керівників, напрями діяльності;
  • відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та іншу комерційну інформацію;
  • інформацію щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;
  • коди, що використовуються банками для захисту інформації;
  • інформацію про фізичну особу, яка має намір укласти договір про споживчий кредит, отриману під час оцінки її кредитоспроможності;
  • інформацію про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського та валютного нагляду;
  • інформацію про банки чи клієнтів, отриману Національним банком України відповідно до міжнародного договору або за принципом взаємності від органу банківського нагляду іншої держави для використання з метою банківського нагляду або запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, чи фінансуванню тероризму.

 

Способи збереження банківської таємниці

Навівши перелік інформації, що є банківською таємницею, законодавець вказав і перелік способів її захисту. Так от збереження банківської таємниці забезпечується перш за все обмеженням кола осіб, що мають доступ до інформації, яка її становить.

Крім цього основного способу, законодавець встановлює ще й кілька так званих технічних способів захисту банківської таємниці, а саме:

  • організацію спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;
  • застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;
  • застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом;
  • підписання службовцями банку при вступі на посаду зобов’язання щодо збереження банківської таємниці.

 

Та усе ж основною метою існування банківської таємниці було і залишається обмеження кола осіб, яким вона може бути розкрита. І цілком логічно: що ширшим є це коло, то більшою фікцією така таємниця залишається. Та оскільки законодавець свої дії спрямовує на те, щоб це коло розширювалося, а не звужувалося, то, як наслідок, у перспективі банківська таємниця припинить свої існування. Питання лише в тому, коли (як швидко) ця перспектива настане. А от той факт, що вона настане, залишає усе менше й менше сумнівів.

І хоча ч.4 ст.61 Закону про банки зобов’язує органи державної влади, юридичних та фізичних осіб, які при виконанні своїх функцій, визначених законом, або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали в установленому законом порядку інформацію, що містить банківську таємницю, забезпечити збереження такої інформації, не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб, проте чим більше коло таких осіб, тим більша ймовірність невиконання ними цього зобов’язання.

 

Шляхи розкриття банківської таємниці

Стаття 62 Закону про банки на момент прийняття цього Закону включала лише чотири шляхи розкриття банківської таємниці та обсяги її розкриття, а саме:

1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України – на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

4) органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу.

Порядок розкриття банківської таємниці за рішенням суду і на сьогодні існує, та врегульований главою 12 розділу IV Цивільного процесуального кодексу України. Відповідно до ст.349 ЦПКУ «справа про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, розглядається у п’ятиденний строк з дня надходження заяви у закритому судовому засіданні з повідомленням заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку, а у випадках, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, – з повідомленням лише заявника».

Та дієвість і доцільність цієї процедури розкриття банківської таємниці зводиться нанівець розширенням шляхів розкриття банківської таємниці. Лише за останні кілька місяців трьома законами були внесені зміни до ст.62 Закону про банки:

  • Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів» від 31.10.2019 № 263-IX;
  • Закон України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» від12.2019 № 324-IX;
  • Закон України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв’язку з проведенням адміністративної реформи».

Завдяки цим та іншим (попереднім) законам, якими розширювалася ст.62 Закону про банки, доступ до банківської таємниці у тому чи іншому обсязі на сьогодні мають:

  • органи прокуратури України, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Національної поліції, Національного антикорупційного бюро України, Антимонопольного комітету України – стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;
  • органи прокуратури України, ДБР, НАБУ у справах щодо виявлення необґрунтованих активів та збору доказів їх необґрунтованості в межах їх компетенції – щодо операцій за рахунками конкретної юридичної особи, фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності або фізичної особи за конкретний проміжок часу із зазначенням контрагентів;
  • НАБУ в межах його компетенції, у тому числі у справах щодо виявлення необґрунтованих активів та збору доказів їх необґрунтованості, – щодо рахунків, вкладів, правочинів, операцій за рахунками або без відкриття рахунків конкретної юридичної особи, фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності або фізичної особи за конкретний проміжок часу із зазначенням контрагентів;
  • центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику (ДПС України) – щодо наявності банківських рахунків, а також у випадках та в обсязі, визначених Угодою між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки для поліпшення виконання податкових правил й застосування положень Закону США «Про податкові вимоги до іноземних рахунків» (FATCA) та іншими міжнародними договорами, що містять положення про обмін інформацією для податкових цілей, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або укладеними на їх підставі міжвідомчими договорами;
  • центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму (Держфінмоніторинг), – щодо фінансових операцій, пов’язаних з фінансовими операціями, що стали об’єктом фінансового моніторингу (аналізу) згідно із законодавством щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а також учасників зазначених операцій;
  • органи державної виконавчої служби, приватні виконавці – з питань виконання рішень судів та рішень, що підлягають примусовому виконанню відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», стосовно наявності та/або стану рахунків боржника, руху коштів та операцій на рахунках боржника за конкретний проміжок часу, а також про інформацію щодо договорів боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;
  • Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку у випадках самостійного подання банком інформації про банк як емітент та адміністративних даних відповідно до законів про цінні папери та фондовий ринок;
  • Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) – стосовно наявності та стану рахунків, операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності відповідно до Закону України «Про запобігання корупції». Для НАЗК обов’язковим залишається отримання рішення суду відповідно до процедури, зазначеної вище;
  • інші банки у випадках, передбачених Законом про банки та Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»;
  • Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, у зв’язку із здійсненням ним виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, – щодо наявності та стану рахунків, операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи, фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності;
  • центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, з метою здійснення верифікації та моніторингу державних виплат, – щодо банківських рахунків фізичних осіб, яким призначено, нараховано та/або здійснено державні виплати, а також фізичних осіб, які звернулися за призначенням державних виплат, операцій списання з рахунків та/або зарахування на рахунки і залишки за такими рахунками на визначену дату або за конкретний проміжок часу.

Враховуючи таке широке коло органів, яким для отримання інформації, що становить банківську таємницю, достатньо правильно скласти запит банку, та враховуючи владні повноваження таких органів, сподівань на те, що банки стануть на захист інформації про своїх клієнтів, залишається усе менше. Тож, клієнтам своєю чергою залишається стати прискіпливо законослухняними, «законоуважними» (щодо змін законів), та готовими у будь-який час надати пояснення щодо питань, які можуть виникнути у цілої низки органів, наведених вище, щодо тієї чи іншої своєї операції.

 

Дещо цікаве і корисне

Насамкінець є дещо цікаве й корисне у розкритті банківської таємниці. Принаймні для кредиторів «злісних» боржників. Відповідно до ст.621 Закону про банки у разі відкриття або закриття рахунку фізичної особи банк зобов’язаний перевірити наявність інформації про внесення такої особи до Єдиного реєстру боржників. У разі наявності такої інформації банк зобов’язаний у день відкриття або закриття рахунка повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Тобто, якщо Ви – кредитор «злісного» боржника, Вам конче необхідно прослідкувати за тим, щоб виконавець (державний чи приватний) не лише відкрив виконавче провадження і вніс цю інформацію до реєстру виконавчих проваджень, а ще й за тим, щоб боржник потрапив до Єдиного реєстру боржників. У такому разі шанси на виконання судового рішення чи іншого виконавчого документа, враховуючи, масову міграцію суспільства у сферу безготівкових розрахунків, значно зростають.

У всьому іншому щодо банків та банківської таємниці є лише одна рекомендація: ЗАЛИШАЙТЕСЯ ЗАКОНОСЛУХНЯНИМИ ТА УВАЖНИМИ.