Стягнення за векселями: нюанси

Питання: Частина векселів передана приватному виконавцю, а частина обліковується на 341 рахунку. Вже зараз зрозуміло, що по векселях, переданих приватному виконавцю, ми отримаємо лише невелику частину заборгованості.

  1. Які проводки робити, коли приватний виконавець поверне нам документи, по яких борг не було стягнуто?
  2. Чи треба створювати резерв сумнівних боргів по тих векселях, які передані приватному виконавцю?

Відповідь: Відповідно до ст.4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 № 2374-ІІІ видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів, векселів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та фінансових казначейських векселів. На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов’язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов’язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов’язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов’язання щодо платежу за векселем.

Таким чином, отримання векселя від покупця в оплату отриманого ним товару, припиняє грошове зобов’язання такого покупця перед постачальником та породжує грошове зобов’язання покупця за векселем. Саме це зобов’язання і має бути виконане добровільно чи примусово.

З питання незрозумілою є підстава передачі векселя приватному виконавцю. Такою підставою може бути як виконавчий напис, вчинений нотаріусом, так і рішення суду.

Згідно зі ст.44 Уніфікованого закону (далі – Уніфікований закон) відмова у платежі повинна бути підтверджена засвідченим автентичним документом (протест у неплатежі). Протест у неплатежі за векселем, який підлягає оплаті на визначену дату або у визначений строк від дати складання чи від пред’явлення, повинен бути здійснений в один із двох робочих днів, які настають за днем, у який вексель підлягає оплаті. Якщо йдеться про вексель зі строком платежу за пред’явленням, то протест повинен бути здійснений у порядку для здійснення протесту у неакцепті.

Протести векселів віднесені до компетенції нотаріусів (ст.20 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 № 3425-ХІІ). Порядок вчинення протестів врегульований у главі 15 вказаного Закону.

Крім того, відповідно до ст.8 Закону України «Про обіг векселів в Україні» вексель, опротестований нотаріусом у встановленому законом порядку, є виконавчим документом (крім векселя, опротестованого у недатуванні акцепту).

Відповідно до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172, для одержання виконавчого напису щодо стягнення заборгованості за векселями, опротестованими нотаріусами в установленому законом порядку, нотаріусу слід подати:

а) оригінал опротестованого векселя;

б) акт про протест векселя.

 

У другому випадку, коли підставою примусового стягнення заборгованості за векселем є рішення суду, слід мати на увазі те, яким чином Верховний Суд ставиться до повернення виконавцем виконавчого документу без виконання.

Так, на думку суддів ВС, належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, яке набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дії, що є недопустимим з огляду на положення ст.1291 Конституції України щодо обов’язковості судових рішень. Цей висновок ґрунтується також на положенні ст.6 Конвенції про захист прав людини  і основоположних свобод і відповідну прецедентну практику Європейського суду з прав людини.

Оскільки примусове виконання рішень в Україні покладається на виконавчу службу та приватних виконавців, які зобов’язані вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішень, виконавець діяв із порушенням вказаного Закону, при цьому прийняв неправомірне рішення про повернення виконавчого листа. (Постанова Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 619/562/18 (провадження № 61-39095св18) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/94489872).

Таким чином, можна стверджувати, що повернення виконавцем векселів без виконання суперечить чинному законодавству.

На рахунку 34 «Короткострокові векселі одержані» (субрахунок 341 «Короткострокові векселі, одержані в національній валюті») ведеться облік заборгованості покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену продукцію (товари), виконані роботи, надані послуги та за іншими операціями, яка забезпечена векселями.

На рахунку 34 «Короткострокові векселі одержані» за дебетом відображається отримання векселя за продані товари (роботи, послуги) та за іншими операціями, за кредитом – отримання коштів у погашення векселів, погашення отриманим векселем кредиторської заборгованості, продаж векселя третій стороні тощо. У цьому разі йдеться про такі рахунки: 30 «Готівка», 31 «Рахунки в банках», 45 «Вилучений капітал», 50 «Довгострокові позики», 60 «Короткострокові позики», 60 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками», 64 «Розрахунки за податками й платежами», 68 «Розрахунки за іншими операціями», 84 «Інші операційні витрати», 85 «Інші затрати», 94 «Інші витрати операційної діяльності», 97 «Інші витрати».

Тож, сам факт повернення виконавцем векселя без виконання не є підставою списання векселя з субрахунку 341. Підставою може бути погашення векселя, або його використання з метою виконання зобов’язань векселедержателя чи покриття його витрат.

 

Що стосується резерву сумнівних боргів, то його облік ведеться на рахунку 38 саме з такою назвою «Резерв сумнівних боргів». На цьому рахунку ведеться облік резервів за сумнівною дебіторською заборгованістю, щодо якої є ризик неповернення. Основні вимоги до визнання та оцінки резерву сумнівних боргів викладені в Національному положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість».

Відповідно до цього Стандарту безнадійна дебіторська  заборгованість – це поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минула позовна давність, сумнівний борг – це поточна  дебіторська заборгованість, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником.

Пунктом 8 Національного стандарту 10 передбачено два методи визначення величини резерву сумнівних боргів:

  • застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості;
  • застосування коефіцієнта сумнівності.

За методом застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості величина резерву визначається на підставі аналізу платоспроможності окремих дебіторів.

Таким чином, для формування резерву сумнівних боргів, необхідною є невпевненість її погашення боржником. У наведеному ж запитанні йдеться швидше за все про впевненість неповернення боргу за векселем.

У зв’язку з цим така заборгованість не може формувати резерв сумнівних боргів. Проте, якщо є можливість стверджувати про існування не впевненості, а невпевненості, то можна сформувати й такий резерв.