Відчуження неоплаченої частки в СК

Питання: У 2001 році було створено приватне підприємство. Статутного капіталу у приватного підприємства сформовано не було. У квітні 2020р.  ПП  було реорганізоване в ТОВ. Одразу ж «старим» власником товариства прийнято рішення про формування статутного капіталу в розмірі 10 тис грн, який повинен був бути внесений протягом 6 місяців (прописано в статуті).

У червні 2020р., коли статутний капітал ще не був внесений, був укладений договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі. Частка була продана за номінальною вартістю 10 тис грн. Акт приймання-передачі частки від першого власника до другого був завірений нотаріально. Вклад до статутного капіталу був внесений вже новим власником.

  1. Які наслідки для товариства має недотримання норми Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (щодо того, що Учасник товариства має право відчужувати свою частку лише в тому випадку, якщо вона є оплаченою)? При чому претензій ні у старого власника, ні у нового власника один до одного немає.
  2. Чи повинен старий власник подавати до ДПС податкову декларацію про майновий стан та чи виникає необхідність сплачувати податки з отриманої суми в 10 тис грн?

Відповідь: Дійсно відповідно до ч.3 ст.21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 6.02.2018 № 2275-VIII (далі – Закон про ТОВ) учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплаченою. Тобто Закон прямо забороняє учаснику, який не оплатив частку у статутному капіталі, вчиняти правочин щодо її відчуження.

Проте Закон не зазначає спеціальних наслідків у разі порушення цієї норми законодавства, тому слід виходити із загальних правил.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою ст.203 ЦКУ. Першою частиною ст.203 ЦКУ передбачено, що зміст правочину не може суперечити ЦКУ, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як було вказано раніше, відчуження частки у статутному капіталі в неоплаченій частині суперечить ч.3 ст.21 Закону про ТОВ, отже такий правочин може бути визнаний недійсним.

Згідно з ч.3 ст.215 ЦКУ якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Ст.16 ЦКУ серед способів захисту цивільних прав та інтересів зазначає такий спосіб, як визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст.216 ЦКУ недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують. Якщо у зв’язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

 

З наведених вище норм законодавства слід дійти висновку про те, що договір відчуження частки в статутному капіталі ТОВ, яка є несплаченою, може бути визнаний недійсним за позовом сторони такого правочину на підставі рішення суду. У такому разі продавець зобов’язаний буде повернути вартість такої частки покупцеві і відшкодувати збитки, наприклад, відшкодувати кошти, витрачені покупцем для внесення частки продавця.

 

Щодо інших наслідків.

Ними можуть бути податкові наслідки. Відомо, що податківці, виявивши правочин, що суперечить закону, часто самі визнають його недійсним, принаймні в частині наслідків, а усе отримане за ним вважають безпідставно отриманим доходом і нараховують на нього податки на загальних підставах. У цьому разі йдеться про податок на доходи фізичних осіб і військовий збір.

Проте контролюючий орган має й цілком легальне повноваження щодо таких доходів. Так, згідно з пп.20.1.30. п.20.1. ст.20 ПКУ контролюючий орган має право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов’язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами. І хоча вказаний правочин нікчемним не є, та усе одно це не завадить податковому органу вважати дохід продавця від відчуження несплаченої частки безпідставним доходом.

 

Крім того у цьому разі слід говорити про отримання продавцем інвестиційного прибутку, оподаткування якого врегульовано п.170.2 ст.170 ПКУ. Відповідно до зазначеної норми облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік, за результатами якого платник податку зобов’язаний подати річну податкову декларацію, в якій має відобразити загальний фінансовий результат (інвестиційний прибуток або інвестиційний збиток), отриманий протягом такого звітного року. Інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу з урахуванням курсової різниці (за наявності), та його вартістю, що визначається із суми документально підтверджених витрат на придбання такого активу (крім операцій з деривативами).

Операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи – резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права вважається придбанням інвестиційного активу.

До складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року.

При цьому корпоративні права включаються в поняття «інвестиційний актив».

Відповідно до п.38.2 ст.38 ПКУ сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, – податковим агентом, або представником платника податку.

Відповідно до п. 168.2 ПКУ платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов’язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів. При цьому особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності або не є особою, яка перебуває на обліку у контролюючих органах як особа, що провадить незалежну професійну діяльність.

 

Декларацію за наслідками звітного податкового року платник ПДФО має подати до 1 травня наступного року (пп.49.18.4 ПКУ). А сплатити самостійно нарахований ПДФО така фізична особа має до 1 серпня року, що настає за звітним (п.179.7 ПКУ).

Оскільки суми інвестиційного доходу включаються до загального оподатковуваного річного доходу, то вони є ще й об’єктом оподаткування військовим збором відповідно до п. 161 підрозд. 10 розд. XX ПК. Військовий збір було встановлено тимчасово (ще у 2014 році), до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України.

 

Проте у цій ситуації, зважаючи, що частка могла бути продана не за 10 тисяч гривень, слід згадати про пп.170.2.8 п.170.2. ст.170 ПКУ, відповідно до якого не підлягає оподаткуванню та не включається до загального річного оподатковуваного доходу: дохід, отриманий платником податку протягом звітного податкового року від продажу інвестиційних активів, якщо сума такого доходу не перевищує суму, визначену в абзаці першому пп.169.4.1 п.169.4 ст.169 ПКУ.

Згідно з пп.169.4.1 п.169.4. ст.169 ПКУ податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень. Наразі це 3 180 грн (2270 х 1,4).

Тож, якби несплачена частка у статутному капіталі була продана не за 10 тис грн, а за 3 179 грн, то в такому разі можна було би не сплачувати ПДФО і ВЗ з інвестиційного прибутку.