Продаж програмного забезпечення

Питання: Розробники ПЗ (програмне забезпечення) хочуть відкрити бізнес,  є такі базові бізнес моделі:

  1. Створення ПЗ і отримання грошей за підписку на нього, наприклад: ПЗ для магазинів чи ресторанів (ресторан користується нашим ПЗ і платить за підписку).

Питання: Чи правильно буде використовувати 3 групу ФОП для цього?

 

  1. Створення ПЗ/вебсервісу/мобільного додатку. Користувач може поповнити віртуальний рахунок іншого користувача, який в свою чергу потім може вивести ці гроші на свій фізичний рахунок (карту). ПЗ/сервіс є посередником між користувачами та бере комісію при виведенні коштів з віртуального рахунку.

Обіг грошей між рахунками користувача і ФОП. Коли користувач поповнює віртуальний рахунок іншого користувача за допомогою нашого сервісу – кошти перераховуються на рахунок ФОП, де зберігаються до виведення кінцевим користувачем на персональний фізичний рахунок (карту).

Питання:

Чи можна використовувати 3 групу ФОП для цього чи потрібне ТОВ?

Якщо ФОП/ТОВ на ЄП, то яким чином вирізнити дохід від загального обігу грошей на рахунку (так як на рахунку будуть зберігатись ще не виведені кошти користувачів)?

Чи можна зробити буферний рахунок (де будуть зберігатись кошти до виведення кінцевим користувачем), а комісію (що буде доходом) вже перераховувати на відповідний рахунок ФОП/ТОВ?

Відповідь: Відповідно до п.291.4 ст.291 Податкового кодексу України до третьої групи платників єдиного податку відносяться, у тому числі, фізичні особи – підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (на 2021 рік це 7 002 000 грн).

Перелік осіб, які не можуть бути платниками єдиного податку першої – третьої груп, зазначений у п.291.5 ст.291 ПКУ. Серед них відсутні ФОПи, які займаються розробкою та продажем програмного забезпечення.

Однак слід мати на увазі, що відповідно до ст.292 ПКУ доходом платника єдиного податку для фізичної особи – підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї ж статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Відповідно до пп.14.1.225 п.14.1. ст.225 ПКУ роялті – це будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інші аудіовізуальні твори, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау). Не вважаються роялті платежі, отримані:

 

Тож, якщо за умовами надання ПЗ у користування платіж за таке користування містить вказані вище ознаки роялті, то отриманні ФОПом кошти не будуть включені до доходу, що оподатковується єдиним податком, а будуть оподатковуватися ПДФО та ВЗ на загальних підставах оподаткування роялті. При цьому на статус ФОПа-єдинника це не вплине.

 

Щодо використання віртуального рахунку

 

Чинне банківське законодавство не передбачає регулювання так званих віртуальних рахунків. Інструкція про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків – резидентів і нерезидентів, затверджена постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.12.2003 за № 1172/8493, взагалі не вживає таке поняття.

Однак ряд банків України пропонують послугу відкриття та використання віртуальної картки, тобто набору реквізитів (номер картки, термін дії, CVV-код) без фізичного носія. Це пропонується для безпечного проведення розрахунків в Інтернеті, без використання основної картки. У цьому разі йдеться не про віртуальний рахунок, а про віртуальну картку. Рахунок у цьому разі до цієї картки є звичайним банківським рахунком. Враховуючи, що відповідно до ст.292 ПКУ доходом платника єдиного податку для фізичної особи – підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій), слід вважати, що кошти, які надходять на так званий «віртуальний» рахунок, будуть визнаватися доходом такого ФОПа, як і будь-яка інша виручка, якщо це буде дійсно дохід.

 

Щодо «буферного» рахунку

 

Звісно «буферний рахунок», де будуть зберігатись кошти до виведення кінцевим користувачем, використовувати можна. Але річ у тім, щоб ці кошти не включалися в дохід ФОПа і, як результат, не оподатковувати. Для цього необхідно це питання врегулювати в умовах договору, який укладатиметься в тій чи іншій формі між таким ФОПом і платниками. Це може бути врегульовано у так званому договорі приєднання, за яким користувачі ПЗ зможуть отримати доступ до використання такого ПЗ. Для цього вони зобов’язані будуть внести кошти на так званий «буферний» рахунок, як гарантію майбутньої оплати послуг. І з цього «буферного» рахунку ФОП, власник ПЗ, перераховуватиме на свій основний рахунок кошти в сумі вартості наданих послуг станом на певну дату, наприклад.

Відповідно до ст.634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Вона може лише погодитися на вже запропоновані.