EXPERTUS. Головбух
Питання: Станом на зараз на підприємстві обліковується кредиторська заборгованість в іноземній валюті перед нерезидентом (Республіка Білорусь), яка виникла до 24.02.2022.
В п.п.2.3 Договору поставки зазначене наступне: «Оплата продукции, поставляемой по настоящему Договору, осуществляется Покупателем в долларах США путем перечисления денежных средств на расчетный счет Поставщика по реквизитам согласно выставленного Поставщиком счета в течение 180 (ста восьмидесяти) календарных дней с даты поставки (отгрузки) соответствующей партии продукции».
З 24.02.2022 діє заборона НБУ на перерахунок коштів нерезиденту Республіки Білорусь (п.15 постанови Правління НБУ №18 від 24.02.2022).
Нерезидент надіслав додаткову угоду щодо зміни строків оплати. В ній зазначено наступне:
«п.п.2.3 договора изменить и изложить в следующей редакции:
«2.3 Оплата продукции, поставляемой по настоящему Договору, осуществляется Покупателем в долларах США путем перечисления денежных средств на расчетный счет Поставщика по реквизитам согласно выставленного Поставщиком счета в срок до 31.12.2026».
Питання: чи не призведе підписання цієї додаткової угоди до перекваліфікації її з короткострокової на довгострокову з подальшим її дисконтуванням?
Відповідь: Суть питання криється у визнанні такої заборгованості перед резидентом РБ довгостроковою. У цьому разі є сенс послатися на практику Верховного Суду у цьому питанні.
Згідно з п. 8 П(С)БО 11, «зобов’язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зобов’язання, якщо первісний термін погашення був більше ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов’язання на довгострокове». Проте, ця норма була виключена Наказом Міністерства фінансів України від 16.09.2019 № 379. Отже обов’язок розглядати зобов’язання, як довгострокове теж відповідно зник.
Верховний Суд у постанові по справі № 826/16321/18 від 04.12.2019 вказує «для визнання заборгованості, за якою строк погашення на дату балансу складає менше дванадцяти місяців, довгостроковою, обов’язковою визнана сукупність двох умов: первісний строк погашення такої заборгованості був більшим, ніж 12 місяців, та до затвердження фінансової звітності існує угода про пролонгацію (переоформлення) такої угоди на строк понад 12 місяців.
В свою чергу, з положень бухгалтерського обліку випливає, що операція з пролонгації позики на термін, що не перевищує 12 місяців, в бухгалтерському обліку відображається за рахунками поточних зобов’язань. Якщо термін продовження дії перевищує один рік – за рахунками довгострокових зобов’язань. Тобто, визначальним є не термін погашення такої заборгованості, а строк, на який продовжено дію договору».
Натомість якщо первісний строк погашення заборгованості, як вказано у питанні, не перевищував 12 місяців навіть якщо він фактично й був прострочений з об’єктивних причин, та угода про пролонгацію не перевищує 12 місяців. Тобто не виконано жодної з обов’язкових умов для визнання заборгованості довгостроковою.
Більше того, у постанові ВС по справі № 640/13685/19 від 24.04.2021 зазначено: «Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти» не передбачає порядок визначення справедливої вартості та не розглядає й методологію обліку щодо короткострокових та довгострокових фінансових зобов’язань.
Відповідач при розрахунку дисконту застосовує формулу, що не визначена жодним національним стандартом бухгалтерського обліку, а передбачена Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку.
…оскільки національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку не визначено методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов’язань, а також органами, на які покладено регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової, відсутні будь-які роз’яснення з боку контролюючих органів або практика такого дисконтування, Позивач, як особа, облік якої не базується на міжнародних стандартах фінансової звітності, не зобов’язаний був визначати методологію оцінки фінансових зобов’язань самостійно».
Крім цього, відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку – нормативно-правовий акт, яким визначаються принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності підприємствами.
НП(С)БО не передбачають визнання доходу навіть в разі дисконтування заборгованості. Відповідно до частини 1 статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
О.Єфімов,
Старший Партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов, Брожко та партнери», доктор філософії права, доцент, адвокат, аудитор, доцент кафедри приватного права, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді