Опубліковано в газеті “Бухгалтерія” № 48 (1087), 2 грудня 2013 року, стор.60-63

Нормативна база:
КПКУ
Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. № 4651-VI
ККУ
Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III
Інструкція № 329
Інструкція щодо застосування комп’ютерних поліграфів у роботі Міністерства доходів і зборів України, затверджена наказом Міндоходів України від 02.08.2013 р. № 329

Більшість пересічних громадян дізналися про існування детекторів брехні, надивившись детективів та бойовиків. З телеекрану ці прилади сприймаються чимось цікавим, навіть кумедним і точно таким, що глядачеві не загрожує. Маленька ремарка: не загрожувало, якщо йдеться про українського глядача.
А от чи насправді це так, читачі дізнаються, ознайомившись з пропонованою статтею.

Що таке детектор брехні та як він працює?
З 5 листопада поточного року набула чинності Інструкція № 329, яка містить порядок застосування комп’ютерних поліграфів у роботі Міністерства доходів і зборів України. Відповідно до п.2 цього документу «поліграф – це комп’ютерний технічний засіб, що відповідно до його технічних характеристик здійснює реєстрацію змін психофізіологічних реакцій людини у відповідь на пред’явлення за спеціальною методикою певних психологічних стимулів, не завдає шкоди життю, здоров’ю людини та навколишньому середовищу». Цей самий поліграф і називають у фільмах детектором брехні, бо саме він може визначити, правду чи неправду каже опитуваний.
Опитування відбувається під час психофізіологічного інтерв’ю. Під час такого опитування «здійснюється аналіз (оцінка) динаміки психофізіологічних реакцій опитуваної особи у відповідь на психологічні стимули, задані у вигляді варіантів відповідей, предметів, схем, фото тощо». Тобто поліграф – це пристрій, який фіксує певні психофізіологічні реакції організму на певний психічний стан людини – «власника» цього організму. У тих випадках, коли змінюється психічний стан людини, змінюється також і її тілесний (соматичний) стан. Тобто зміни психологічного стану мають наслідком зміни певних показників життєдіяльності організму (наприклад, збільшується частота серцевих ударів, кров’яний тиск, пришвидшується дихання тощо). А це, у свою чергу, свідчить про те, що людина вийшла з стану врівноваженості.

Дещо про брехню
Вважається, що існують три основних ознаки брехні: вербальна складова мови людини, ознаки поведінки цієї ж людини, та психофізіологічні реакції організму. Такі реакції організму є проявом емоцій, які переживає людина. Найпоширенішими для брехунів емоціями є страх бути викритим, сором, докори совісті, радість від того, що вдалося збрехати, та інші. Знаючи характерні психофізіологічні ознаки прояву тієї чи іншої емоції, можна визначити, що саме відчуває людина. Тобто, знаючи, якими психофізіологічними ознаками супроводжуються зазначені вище емоції, та виявивши наявність таких емоцій у опитуваного в результаті відповіді на ті чи інші запитання під час проходження ним психофізіологічного інтерв’ю із застосуванням поліграфа, можна зробити висновок про те, правду він говорить чи неправду.
Однак проблемність такого спрощеного підходу полягає в тому, що людина, яка проходить тест на детекторі брехні вже сприймає ситуацію як підозру її в тому, що вона говорить неправду, бреше. Дійсно, якщо людині пропонують «пройти» детектор брехні, то очевидно, що їй не вірять.
Реакція такої людини на запитання щодо того, у чому її підозрюють (незалежно від того, наскільки тісно таке запитання пов’язане з самою підозрою) може виражатися у певних психофізіологічних ознаках не зважаючи, обґрунтована підозра чи ні.
Уявіть собі податкового інспектора, який не вчиняв корупційного діяння чи злочину, але в якого запитали, чи вчиняв він їх. Якою має бути психічно підготовленою людина, щоб відреагувати на це запитання без емоцій?
Яким психологічно врівноваженим має бути бухгалтер підприємства, яке має, скажімо 150 млн. гривень оборот за рік, щоб не мати ніяких емоцій, знаходячись в одному приміщенні із співробітником податкової міліції? І це незалежно від того, усі чи не усі податки сплачено таким підприємством.
Тож зрозуміло, чому автори Інструкції № 329 не наважилися назвати категоричними результати психофізіологічного інтерв’ю із застосуванням поліграфа. Відповідно до п.4 Інструкції «опитування не передбачає отримання незаперечних результатів щодо реагування особи на психологічні стимули, а висновки за наслідками використання поліграфа мають виключно ймовірний та орієнтувальний характер».

Де застосовуватиметься детектор брехні?
Відповідно до розділу ІІІ Інструкції № 329 поліграф застосовуватиметься у трьох основних сферах, де таке його застосування матиме метою:
• проведення заходів сприяння оперативно-розшуковій діяльності в системі Міндоходів та його територіальних органів;
• перевірки кандидатів в процесі вирішення питань щодо прийому особи на роботу (службу) до Міндоходів, його територіальних органів, підпорядкованих установ та організацій;
• проведення службових розслідувань та перевірок, профілактичних заходів.
Відповідно до Інструкції № 329 коло суб’єктів застосування поліграфа обмежено виключно працівниками Міндоходів, його територіальних органів, підпорядкованих установ та організацій. Стосовно звичайних платників податків про застосування поліграфа не йдеться. Поки що! Про це свідчить п.4 розділу ІІІ Інструкції, відповідно до якого «вищенаведений перелік сфер застосування поліграфа є вичерпним».
Про «відвертість» Міндоходів, яке затвердило Інструкцію № 329 та зазначило в ній, що «результати опитування не тягнуть правових наслідків, не можуть бути підставою для прийняття будь-яких адміністративно-управлінських рішень стосовно особи», свідчить те, що в п.3 розділу ІІІ цієї ж Інструкції зазначено: перевірки кандидатів із використанням поліграфа можуть проводитися «в процесі вирішення питань щодо прийому особи на роботу (службу)» до Міндоходів, його територіальних органів, підпорядкованих установ та організацій. Тож принаймні рішення приймати чи не приймати людину на роботу залежатимуть від результату застосування поліграфа. А може в Міндоходів такі рішення не відносяться до адміністративно-управлінських?
Відсутність відвертості Міндоходів у цьому питанні наводить на думку: чи не відсутня вона й в інших питаннях.

Для чого податківцям детектор брехні?
Про реальну відповідь на це запитання можна здогадатися вже з п.3 розділу І Інструкції № 329. Відповідно до нього «метою проведення опитування є отримання ймовірної та орієнтувальної інформації, яку іншим шляхом отримати неможливо, для її використання в діяльності щодо попередження та виявлення корупційних та інших протиправних дій з боку працівників, гарантування їх безпеки та захисту від незаконних посягань, пов’язаних із виконанням службових обов’язків, зняття з них безпідставних звинувачень або підозр». Саме неможливість отримання інформації іншим шляхом й призводить до необхідності застосування поліграфа. Тобто за його допомогою у Міндоходів сподіваються отримувати, а отже й формально фіксувати факт отримання такої інформації. До речі, фіксується така інформація відповідно до п.1 розділу VI Інструкції № 329 у довідці про результати проведеного опитування, форма якої наведена в додатку 6. У висновках такої довідки мають бути вказані «обґрунтування найбільш перспективних оперативно-слідчих версій, необхідності проведення певних оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій, перевірка отриманої орієнтувальної інформації, а також результатів з’ясування поставлених ініціатором питань».
Чи повірить читач, що такі висновки не матимуть результатом прийняття тих чи інших адміністративно-управлінських рішень, не говорячи вже про те, що саме такими обґрунтуваннями буде підтверджуватися необхідність проведення тих чи інших оперативно-слідчих дій? А якщо для проведення слідчих дій необхідно отримати ухвалу слідчого судді (наприклад, ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів (ст.159 КПКУ) чи ухвалу про дозвіл на проведення обшуку (ст.166 КПКУ)), для чого необхідно подати клопотання, в якому відповідно до ст.160 КПКУ мають бути зазначені «підстави вважати, що речі і документи перебувають або можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи», то чи не у такому клопотанні будуть відображенні вказані вище обґрунтування? Адже, як вже було сказано вище, до поліграфа звертатимуться за тією інформацією, яку іншим шляхом отримати неможливо. Тож у слідчого залишається або посилатися на обґрунтування з довідки про результати проведеного опитування, або забути про можливість отримання ухвали слідчого судді.
Оскільки поліграф надає можливість отримати ту інформацію, яку іншим шляхом податківці отримати не зможуть, а до такої інформації можна сміливо віднести докази умислу платника на ухилення від сплати податків, то варто лиш уявити, наскільки співробітники податкової міліції вже зацікавлені у можливості застосування поліграфа не лише щодо працівників Міндоходів, а й щодо звичайних платників.
Слід нагадати, що відповідно до ст.212 ККУ ухилення від сплати податків є умисним діянням. А згідно зі ст.24 ККУ умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. А непрямим є умисел у разі, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча й не бажала, проте свідомо припускала їх настання.
Як видно з формулювання суб’єктивної сторони у формі умислу, злочинець має або усвідомлювати, або передбачати, або свідомо припускати наслідки своїх дій. А як це довести без поліграфа у суді? Хіба що чистосердечним визнанням своєї вини злочинцем. Але ж платники податків, зазвичай, наполягають на тому, що вони не ухилялися від сплати податків. Ну хіба що помилилися, але точно без умислу. Поки що податківці застосовують таку формулу: «Умисел обвинуваченого підтверджується усіма зібраними по справі доказами». Але ця формула для справжнього правосуддя занадто недолуга і сприймають її суди лише тому, що не готові чинити правосуддя так, як те має чинитися в правовій державі.
Мабуть податкових міліціонерів набагато більше цікавлять платники податків, ніж свої ж колеги. Навряд чи серйозною слід вважати необхідність застосування поліграфа Міндоходів щодо своїх працівників, адже можливостей притягти їх до відповідальності цей державний орган, як і будь-який інший роботодавець, має набагато більше, аніж можливостей притягнути до відповідальності чужих працівників. Та й в Інструкції № 329 прямо вказано, що «результати опитування не тягнуть правових наслідків, не можуть бути підставою для прийняття будь-яких адміністративно-управлінських рішень стосовно особи». Тож для цієї мети поліграф Міністерству доходів навряд чи потрібен.

Для чого податківцям Інструкція № 329?
Насамперед для того, щоб надати правомірності своїм діям, узаконити застосування детектора брехні. Адже не секрет, що він вже застосовується в Україні. Наприклад, у деяких банківських установах менеджмент проходить відповідне опитування на поліграфах. І не ставлять такі банки питання про необхідність їх «узаконення». Просто застосовують і все тут. Це значить, що банкіри більше зацікавлені в результатах застосування поліграфа, а не в тому, як його оформити та «закріпити» для суду.
Міндоходів же більше зацікавлено у формалізації процесу застосування поліграфа, аніж в самому застосуванні. Скоріше за все, на думку автора. Адже застосовувати поліграф без правових наслідків (а саме на їх відсутності й наголошує Інструкція № 329) можна й без неї, тим більше, приведеної в ранг нормативного акта, зареєстрованого в Мінюсті. Відповідно до п.3.2 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду незалежно від строку їх дії, якщо в них є одна або більше норм (правил поведінки), що: «зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, Конвенцією, міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, установлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують існуючий організаційно-правовий механізм їх реалізації; мають міжвідомчий характер, тобто є обов’язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт». Отже, фактом реєстрації в Мінюсті Інструкції № 329 Міндоходів надало їй міжвідомчого та обов’язкового характеру.
Крім того, в Розділі ІІ зазначеної Інструкції серед принципів використання поліграфа в діяльності Міндоходів та його територіальних органів вказано принцип правомірності. За цим принципом психофізіологічне інтерв’ю із застосуванням поліграфа проводиться тільки за наявності відповідного завдання та в межах визначеного кола питань, про що спеціаліст поліграфа повідомляє особу, яка опитується. Спробуйте дати відповідь на таке запитання: для чого в застосуванні поліграфа має дотримуватися принцип правомірності, якщо таке застосування не має правових наслідків?
Частково відповідь на це запитання можна знайти в «допустимості доказів». Відповідно до ст.86 КПКУ «доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом». При цьому недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. А відповідно до ст.87 КПКУ «недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини». То може саме надання довідці про результати проведеного опитування ознаки «допустимого доказу» й було метою реєстрації наказу про затвердження Інструкції № 329 в Мінюсті?

Як довідка може потрапити до суду?
Відповідно до розділу VII Інструкції № 329 якщо ініціатором опитування є працівник податкової міліції, «довідка направляється керівнику відповідного підрозділу податкової міліції в 10-денний строк для долучення до оперативно-розшукової справи, матеріалів службового розслідування (перевірки), перевірки кандидатів при прийомі на роботу (службу) до Міндоходів, його територіальних органів, підпорядкованих установ та організацій». Якщо ж ініціатором опитування був не працівник податкової міліції, то «довідка зберігається у спеціаліста в окремій номенклатурній справі – «Довідки про результати опитувань із використанням комп’ютерної поліграфної техніки» – протягом трьох років та знищуються у порядку, встановленому законодавством». Таким чином, місце знаходження результатів застосування поліграфа чітко визначено Інструкцією № 329.
Слідчий податкової міліції може просто вкласти зазначену довідку або її копію в матеріали кримінальної справи. Навіть якщо підсудний заперечуватиме щодо прийняття такої довідки як допустимого доказу, просто прочитати її суд зможе в будь-якому разі, незважаючи на будь-які заперечення з боку підсудного. А прочитавши, сформує власну думку щодо умислу підсудного.
Крім того, відповідно до ст.315 КПКУ з метою підготовки до судового розгляду суд здійснює ряд певних дій, у тому числі, розглядає клопотання учасників судового провадження про витребування певних речей чи документів. Тож якщо прокурор таке клопотання подасть, то суд зможе витребувати довідку про результати проведеного опитування і вона цілком легітимно з’явиться у матеріалах справи. І хоча її допустимість як доказ й можна буде ставити під сумнів, на правову свідомість судді вона може вплинути не на користь обвинуваченого: суд не буде посилатися на неї як на доказ у своєму рішенні, але інші докази оцінюватиме, виходячи з того, що він прочитав у довідці.

Неоптимістичний висновок
Затвердження Інструкції № 329 – це закріплення на нормативно-правовому рівні легітимності застосування детектора брехні. А той факт, що його застосування обмежене поки що визначеним колом суб’єктів (працівниками Міндоходів та його територіальних органів), слід сприймати серйозно. На сьогодні для Міндоходів головним було завдання легалізувати поліграф і це завдання успішно виконано: факт реєстрації в Мінюсті підтверджує таку «успішність». Навряд чи хтось сперечатиметься з того приводу, що розширити сферу дію нормативного акту набагато простіше, аніж його прийняти. Розширити сферу застосування вже «узаконеного» поліграфа – набагато легше, аніж його узаконити. Тож виходить, що Міндоходів зробило маленький крок, що матиме великі наслідки. І до цих наслідків платників податків вже потроху привчають.