Негативні та позитивні події

Не було би щастя, та нещастя допомогло…

 

Якось спілкувалися ми в офісі щодо того, які події є позитивними, а які негативними.

 

А як Ви поділяєте події на позитивні та негативні?

 

Я, наприклад, вважаю, що усі події є нейтральними. Тобто ані позитивними, ані негативними. Такими їх робимо ми у своїй свідомості та завдяки своїм стереотипам.

 

Якось в готелі «Затишний» через певні обставини нам довелося перенести контейнери для сміття ближче до території міськради. І вони там стали заважати меру міста, який покликав мене, аби насварити та примусити знайти інше місце для контейнерів, що в нашій ситуації було складною задачею.

 

На Вашу думку, ця подія була позитивною чи негативною???

 

Коли я потрапив у кабінет мера, він був налаштований вже не так радикально і після обговорення питання з контейнерами для сміття за філіжанкою кави я запропонував йому започаткувати заплив з острова Джарилгач у Скадовськ та зробити його традиційним. Це орієнтовно 6,5 – 7,5 км залежно від місця старту на острові. Заступник мера, який був присутнім на цій зустрічі підхопив ідею. І минулого року цей заплив ми таки провели.

 

Не пройшла ця подія повз тих людей, які організовують запливи на професійній основі і ось цього року цей заплив мав такий вигляд: https://www.facebook.com/legendaryswim/videos/604832993521628.

 

Стоїмо ми з мером, який також доклав зусиль та допоміг відбутися цьогорічному запливу, і говоримо про те, яке захоплююче свято з того вийшло. Врешті решт я кажу йому: «А все почалося з контейнерів для сміття».

 

На Вашу думку, подія з тими контейнерами була позитивною чи негативною???

 

 

Якою є ВАША дійсна вартість

Якось спілкувався з колегою, який вирішив змінити роботу через фінанси. Він хотів заробляти більше. На попередній роботі він заробляв умовно 10 тис, а перейшов на нову, де йому пообіцяли умовно 20 тис. І прийшов до мене порадитися стосовно того, чи правильно він учинив.

Мені на згадку прийшла притча про собаку, що лежав на цвяху. Йшов якось чоловік повз будинок, на терасі якого сиділа жінка і читала газету. А поруч лежав собака та скиглив. Чоловік запитав у жінки, чому той пес скиглить і жінка відповіла: «Бо він лежить на цвяху і йому боляче». Чоловік здивувався і знову запитав, чому би тому псу не зійти з цвяха і не лягти поруч. Відповідь жінки була такою: «Йому боляче настільки, щоб скиглити, але не настілки, щоб зійти з цвяха».

 

Багато людей, яких я знаю вважають, що роботодавець їм не доплачує, але не змінюють свого роботодавця на іншого. Вони схожі на того пса, якому боляче лежати на цвяху, але не настільки, щоб встати і щось зробити. Ці люди не задоволені своєю зарплатою настільки, щоб скаржитися на її малий розмір і на роботодавця, але не настільки, щоб щось зробити для того, аби збільшити свою зарплату: наприклад, поспілкуватися з роботодавцем/зарплатодавцем, чи просто його змінити на іншого. І тоді не доведеться їм скаржитися.

 

Але причина не в роботодавцеві. Причина в самій людині. І я вивів для себе формулу, майже аксіому: людина отримує рівно стільки, скільки вона варта.

 

Колега, про якого писав на початку, вирішив, що він вартий більше, ніж 10 тисяч. От і вирішив піти туди, де йому заплатять 20 тисяч. Та тут інший ризик є: якщо цей колега дійсно вартий 20 тисяч, то роботодавець йому їх заплатить. А якщо не вартий…

У цьому разі роботодавець дуже скоро перехоче платити такому працівнику 20 тис і шукатиме, як того працівника позбутися, або платити йому дійсну вартість. Адже хто платитиме за товар удвічі більше, ніж він того вартий? Ну хіба що спочатку і помилково.

Колезі, який пішов за зарплатою у 20 тисяч доведеться стати тим, хто вартує 20 тисяч. Або повернутися туди, де йому заплатять справжню його вартість: 10 тис.

 

Життя усе вирівняє.

 

Висновок: Ви отримуєте рівно стільки, скільки вартуєте. Вартуватиме більше, то й отримуватимете більше.

 

 

Якщо Вам захочеться образитися…

Як часто Ви ображаєтеся на людей? Я, наприклад, давно вже не ображався. З того часу, як усвідомив, що в тому немає сенсу. Про це писав і раніше: https://yefimov.com.ua/?p=478.

 

Та от сьогодні відсутність сенсу у тому, щоб ображатися, хочу пояснити Вам ще й таким. Згадайте як Ви були на похованні знайомого, друга чи родича. Стоїш отак біля труни і згадуєш життя, як зустрічалися, спілкувалися, раділи чи сумували разом і… ображалися. І от на думку приходить нікчемність тих образ у порівнянні зі смертю близької людини. І сам собі кажеш: дурний був, що образився через якусь нікчемну дрібницю; не варто життя того, щоб витрачати його на образи; знав би, що стоятиму отак і думатиму отак, то ніколи не образився б.

Так знаєте ж точно, що неодмінно прийде той час, коли згадаєте усі свої образи і скажете собі: знав би, що стоятиму отак і думатиму отак, то ніколи не образився б.

 

Є такий фільм «Таємниця смерті». І в ньому є таке: «Якщо щось має значення у порівнянні зі смертю, то воно дійсно має значення».

 

Тож, якщо Вам захочеться на когось образитися, порівняйте ту образу зі смертю.

 

 

що мотивувати ефективніше?

Як ВИ знаєте, то де ВИ є, хто ВИ є, що у ВАС є – то усе результат ВАШИХ дій. А дії, як відомо, самі є результатом. Їх спричинюють наші думки. Наше мислення. Щороку дивлюся на студентів, які приходять на першу лекцію і усвідомлюю, що усі вони досягнуть різних результатів у своєму професійному житті. І причиною тому є те, як вони мислять.

 

Уявіть собі два випускника одного університету. Через п’ять років один створив свій власний бізнес і заробляє 5 тисяч доларів на місяць. А інший себе продовжує шукати і «перебивається» випадковими заробітками, заробляючи при цьому 5 тисяч гривень. Зрозуміло, що різниця в їхніх результатах пояснюється різницею в їхніх діях. А от ця остання різниця й пояснюється тим, що один з них має мислення людини, що заробляє 5 тисяч доларів, а інший – мислення того, хто заробляє 5 тисяч гривень.

 

У житті ми зустрічаємо багато людей. І результати, досягнуті декотрими з них, нас цікавлять істотно. Нас цікавлять результати, досягнуті нашими дітьми, результати досягнуті нашими колегами, нашими працівниками. І ми намагаємося вплинути на ті результати.

 

Але досить часто ми намагаємося впливати на дії людини, а не на її мислення. Вплинувши на дії, ми змінюємо їх і отримуємо потрібний результат. Вплинувши на мислення, ми отримуємо дії, а ті вже приводять до потрібного нам результату.

І з точки зору результату може здатися, що особливої різниці у тому немає. Та усе ж…

 

Наприклад, якщо ВИ хочете, щоб ВАША дитина гарно вчилася і отримувала гарні оцінки в школі, ВИ можете впливати на її дії, пообіцявши, що купите їй новий смартфон, якщо вона закінчить школу на відмінно. І вона це зробить. І ВИ отримаєте результат. Однак це буде результат її дій, а не мислення. Мислення (бажання гарних оцінок) буде ВАШИМ. Гадаю, немає сенсу пояснювати, як закінчить школу така дитина наступного року, якщо ВИ їй нічого не пообіцяєте. ВИ не вплинете на її дії, так само як на них не вплине її мислення. Адже ВИ впливали на дії, а не на мислення. От воно й залишилося таким як було.

 

Інший приклад. ВИ стимулюєте свого найманого працівника грошовою премією. Таке стимулювання впливає на дії, оскільки їх причиною є бажання отримати премію. А потім ВИ перестаєте цього працівника стимулювати премією. Гадаю, не важко спрогнозувати результат.

 

Олександр Ніл у своїй книзі «Виховання свободою» писав: «Усі нагороди, оцінки й екзамени лише відволікають від дійсного розвитку особистості».

 

І якщо ВИ свої зусилля спрямуєте на те, щоб сформувати у ВАШОЇ дитини мислення успішної людини, такої людини, для якої результат у вигляді атестату відмінника є результатом її бажання вчитися, а не бажанням отримати новий смартфон, то, навряд чи я помилюся, якщо стверджуватиму, що такий результат ВАМ до вподоби буде більше.

 

Якщо ВАШ працівник буде прагнути творчо виконувати свою роботу, а не працюватиме на премію, то ВАМ буде набагато приємніше виплатити такому працівнику премію. Чи я помиляюся???

 

Резюмуючи, скажу так: мотивувати мислення – набагато ефективніше та цікавіше, аніж мотивувати дії. Якщо ВИ виховаєте дитину з тим мисленням, якого прагнете, то ВАМ не доведеться усе життя мотивувати її.

думки, дії, результат

Знаєте, чим відрізняється від ВАС людина, яка досягла результату, який би ВИ самі хотіли досягти? Наприклад, чим від ВАС відрізняється людина, яка заробляє стільки, скільки ВИ би хотіли заробляти? Або чим від ВАС відрізняється людина, яка має таку фізичну форму, яку ВИ би хотіли мати?

Відповідь буде в кінці.

Усі ми досягли якогось певного результату в житті: в професійному, сімейному, матеріальному та в інших планах. І цей результат ми досягли завдяки вчиненим нами діям. Можна цей результат ще «списати» на певні обставини, але ж у ці обставини ми потрапили також завдяки нашим діям. Знаєте, як в тому анекдоті: «Я завжди знаходжу вихід із будь-якої ситуації. Але найбільше мене цікавить питання, як я знаходжу туди вхід?»

Перш ніж вчиняти будь-яку дію, ми про неї думаємо. Кожна дія є результатом нашої думки. Як ми думаємо, так ми і вчиняємо. Як ми вчиняємо, такий результат ми й маємо. Тож, щоб прийти до іншого бажаного результату необхідно вчинити дії, які до цього результату приведуть. А для того, щоб ці дії вчинити треба їх попередньо обдумати, треба щоб ці дії спочатку народилися у нашій свідомості у вигляді думок.

Тож маємо: щоб отримати інший результат, ніж ми вже отримали, треба інакше подумати, ніж ми думали заради вже отриманого результату. Ейнштейн притримувався думки про те, що той образ мислення, який завів ВАС туди, де ВИ є, ніколи не заведе ВАС в інше місце. Буквально це виглядає так: ВИ навряд чи опинитеся в бані, якщо думатимете про те, що ВАМ треба купити хліба.

І це ніби просто звучить, але на практиці, виявляється дуже складним для усвідомлення. Коли до мене прийшов колега і сказав, що хоче заробляти втричі більше, ніж заробляє, я йому порадив думати як людина, яка заробляє втричі більше, аніж він. У відповідь я отримав низку заперечень, аргументів та обґрунтувань про те, що він і так думає, як людина, яка заробляє втричі більше. Але чомусь не заробляє.

Буває так, що людина, яка хоче отримати якийсь бажаний результат, копіює дії, які привели інших до такого результату. Залишаючи при цьому свої «старі думки».

Якось мій друг – італієць запитав у мене, чи схудне він, якщо харчуватиметься і навантажувати себе фізично так, як це роблю я, але протягом місяця. Я йому відповів, що він досягне певного результату через місяць, але потім усе повернеться назад. І причиною тому буде його повернення до «старих думок».

Саме з цієї причини «не працюють» ніякі дієти і люди скаржаться на те, що немає сенсу цілий місяць «сидіти на кефірі», оскільки потім усе, що «скинув», повертається назад дуже швидко.

Якщо хтось хоче бути струнким усе своє життя, він має усе своє життя мати думки стрункої людини. Зміняться думки і уся «стрункість» зникне разом з ними.

Тому немає сенсу копіювати чиїсь дії, а не думки. ВАШІ «старі думки» будуть вступати в конфлікт з ВАШИМИ новими скопійованими діями і будуть конфліктувати з ними аж поки не зміняться: або ВИ почнете думати інакше, або ж ВАШІ дії «підлаштуються» під ВАШІ «старі думки».

А ще Ейнштейн стверджував, що проблема не може бути вирішена на тому рівні, на якому вона виникла. Треба перейти на інший рівень. Іншими словами, якщо ВАШІ думки привели до якоїсь проблеми, то ВАМ потрібні зовсім інші думки для її вирішення.

Гадаю, відповідь на поставлені на початку запитання ВИ вже й так знаєте. Чи ще ні?

 

 

Що то значить, жити через силу

Вам хочеться зранку вставати з ліжка? Вам хочеться йти на роботу? Вам хочеться займатися фітнесом чи спортом? Вам хочеться, щоб вихідні дні закінчилися якомога швидше? Вам хочеться прибирати в хаті?

Якщо Ваша відповідь на усі ці запитання чи на більшість з них «ні», то Ви себе примушуєте робити усі ті перелічені дії. Але ж з них складається більша частина Вашого життя. Виходить, що більшу частину Вашого життя Ви примушуєте себе. Ви примушуєте себе жити.

Вам того хочеться?

Для чого жертва

Коли Ви розповідаєте співрозмовнику те, що йому не цікаво і він вимушений це слухати, то він є жертвою. Коли ж Ваш співрозмовник розповідає те, що Вам абсолютно не цікаво, то жертвою є Ви.

 

Навіщо спілкуватися із жертвою?

 

Заради чого ВИ працюєте?

Заради чого ВИ працюєте? Дехто працює заради грошей, а дехто – заради самої роботи. Першим задоволення приносить результат, фінансовий результат. Другим – сам процес. Других у моєму житті зустрічається значно менше. Я зустрічав людей, які кажуть що їм подобається і процес, і результат. Але при цьому вони зауважують, що робота, яка не приносить гроші, їх не влаштовує.

Якщо зважити на час, який ми витрачаємо на процес і на результат, то перевага буде на боці процесу. На те, щоб отримати зарплату люди взагалі час не витрачають. Вона просто зараховується двічі на місяць на рахунок в банку. А от на сам процес ми витрачаємо п’ять днів на тиждень по вісім годин. І якщо нехтувати процесом, тобто працювати заради грошей, не отримуючи при цьому задоволення від самої роботи, то неважко порахувати, скільки часу ми живемо без цього самого задоволення.

Тест для цього дуже простий: якщо вечір п’ятниці ВАМ приємніший за понеділковий ранок, то задоволення ВИ отримуєте точно не від роботи, а від її відсутності у ВАШОМУ житті.

 

То заради чого ВИ працюєте?

 

Успіх чи удача

Успіх чи удача: що би Ви хотіли? Успіх випадковим не буває. Випадковою буває лише удача. Успіх – це результат Ваших дій. Удача – результат чогось іншого, але точно не Вашої діяльності. Який з двох результатів Ви можете повторити? Та й взагалі, який з них Ви можете отримати?

Людина, яка бажає успіху, вчиняє певні дії для того, набуває досвіду, вмінь та знань. Той, хто покладається на удачу – просто чекає на неї, лежачи на дивані. Що Вам більше до вподоби?

Прагнути стабільності – прагнути минулого

Колись вже писав про стабільність, про те, що її не існує. Вона існує лише в уяві тих, хто її прагне. Йшлося того разу про гарантії, які людина прагне отримати у своєму житті, а насправді ж просто перекладає на інших відповідальність за це саме власне життя (http://yefimov.com.ua/?cat=5).

Цього разу пропоную подивитися на стабільність з іншого боку.

Коли людина хоче стабільності, вона хоче чогось відомого їй, того, що вона вже знає. А знати вона може лише те, що вже сталося з нею. У минулому…

Знати щось із майбутнього неможливо. Можна лише здогадуватися, очікувати. Коли ж людина очікує в майбутньому таке, що з нею вже відбувалося в минулому, коли вона хоче того, що їй відомо, вона говорить про стабільність. Адже усе нове, несподіване, неочікуване – це усе з майбутнього.

Людина, яка прагне стабільності, насправді ж просто відмовляється від нових вражень, від того, що її може здивувати. Вона живе у минулому.

Це все рівно, що очікувати на чудо і одночасно хотіти стабільності, тобто хотіти, щоб воно не сталося.

То ж чи дійсно ВАМ потрібна стабільність?