Чи варто прагнути кар’єри?

Протягом червня і липня займався пошуком секретаря в нашу адвокатську фірму. Та от, що цікаве помітив та відзначив для себе: усі кандидати прагнуть зробити кар’єру, говорять про кар’єрний ріст. І мене зацікавило, що то таке – кар’єра, про яку мріє молодь на початку свого трудового шляху. Малий енциклопедичний словник говорить, що кар’єра – то є швидкий успіх на службі чи в іншій сфері.

Коли йдеться про кар’єру в минулому, то, зазвичай, дивляться в трудову книжку і оцінюють рух по кар’єрній драбині, як певну хронологію подій. Якщо ж ми говоримо про майбутнє, то кар’єра – це бажання просунутися якнайшвидше та якнайвище по службових сходах.

Кар’єра означає перехід з однієї сходинки на іншу, вищу. Вища сходинка у кар’єрній драбині означає, що людина отримує більше влади (повноважень) та вищу оплату. А ще кар’єру прагнуть зробити наймані працівники, але не власники бізнесу.

Власник, який створив (заснував) бізнес, отримує одразу увесь комплекс влади (повноважень) та право на увесь прибуток. Працівник, якого наймає власник, отримує лише частину повноважень власника і частину прибутку. Що більшу цінність найманий працівник для власника складає, то більше влади і вищу оплату він отримує. Але навряд чи всю владу та весь прибуток такому працівникові віддасть власник.

Отже, вершиною будь-якої кар’єри у бізнесі є стати його власником. Але щоб стати власником не обов’язково спочатку працювати на власника. Наприклад, щоб стати власником підприємства, яке виробляє товари чи надає послуги, достатньо заснувати таке підприємство. А потім працювати у ньому, маючи увесь комплекс влади і право на увесь прибуток. І кар’єра робиться в один день – день реєстрації власного бізнесу.

Та якщо людина боїться стати власником в один день, заснувавши своє власне підприємство, то вона боїться такої влади та права на увесь прибуток. Боїться, що в неї нічого не вийде. І коли при цьому вона хоче зробити кар’єру на підприємстві, заснованому іншою людиною, то вона просто не розуміє, не усвідомлює, що вона її ніколи не зробить, бо боїться того, чого прагне: влади і права на увесь прибуток. Боїться відповідальності, якої ніяк не уникнути, отримавши владу та гроші.

Усвідомивши цей страх, зрозумієте, чому люди, які ходять на роботу в костюмах і краватках, працюють на тих, хто ходить в шортах і футболці.

Отже, бажання зробити кар’єру – це такий собі самообман людей, які насправді бояться зробити кар’єру. Бо робити її не потрібно, якщо усвідомити кінцеву мету будь-якого кар’єрного зростання.

Якщо ж Ви шукаєте щастя у роботі, то може Вам не кар’єру слід робити, а скористатися порадою від Костянтина Ушинського: «Якщо ви вдало оберете працю та вкладете в неї всю душу, то щастя саме віднайде вас»?

Скільки у Вас друзів???

Останній наш корпоратив (це такий захід, на якому ми спілкуємося на різні цікаві теми) був присвячений темі «Справедливість». Одні вважали, що справедливість – це коли ми отримуємо бажаний і очікуваний результат наших дій. А коли він небажаний – то це несправедливість. Інші вважали, що справедливість – це будь-який результат, оскільки він завжди відповідає тим діям, що були вчинені аби його досягти. І якщо він нам не подобається, якщо ми вважаємо, що він мав би бути іншим, то ми просто не усі правильні дії вчинили, аби його досягти.

 

Проте наразі йдеться не про справедливість. Хочу акцентувати Вашу увагу на тому, що «справедливість» це всього лише слово з 14 літер. Одні його наповнюють одним змістом, інші – іншим. Тобто насправді усі просто говорять про різні речі, називаючи їх одним словом. Перші говорять про оцінку певної події, певного результату. Інші ж говорять про закономірність настання певного результату в залежності від вчинених дій. І якби перші й другі замість слова «справедливість» вибрали кожен своє: перші – слово «оцінка», а другі – слово «закономірність», то й розбіжності між ними зникли б.

 

Часто студенти-юристи на запитання, яким вони бачать своє професійне життя, відповідають, що хочуть стати партнером в адвокатському об’єднанні. Проте слово «партнер» вони або пояснюють кожен на свій лад, або ж взагалі не знають, як його пояснити. І коли я їм говорю, що «партнер» – це не узагальнене й усім зрозуміле поняття, «партнер» – це сукупність прав, повноважень та обов’язків. Кожне адвокатське об’єднання цей комплекс прав, повноважень і обов’язків формує на свій лад, по-різному наповнює його зміст. І тому хотіти стати «партнером» – просто не логічно. А хотіти стати «партнером» в конкретному адвокатському об’єднанні – логічно і… зрозуміло. Адже не логічно хотіти стати партнером з невідомим колом повноважень та логічно хотіти певних повноважень у конкретній адвокатській фірмі.

 

У нас відбувалися корпоративи й щодо «дружби», «щастя», «професійності»… Однак, якщо пригадати усі ці корпоративи, то йшлося лише про те, хто яким змістом наповнює те чи інше слово. А такі абстрактні слова, як вказані вище, різними людьми наповнюються по-різному.

Майже усі кандидати у партнери нашої фірми говорили про те, що хочуть бути фахівцем у сфері права, хочуть мати гідний та достатній дохід… однак майже ніхто не зміг мені пояснити, що значить бути фахівцем, чи скільки це достатній дохід…

Тож виходить, аби порозумітися одне з одним, люди мають домовитися про те, які слова та яким змістом вони наповнюють. І тоді вони зможуть якщо й не порозумітися, то хоча би зрозуміти, чому вони не порозумілися.

Наприклад, науковці говорять мовою наукових дефініцій, тому розуміють один одного. Навіть коли сперечаються щодо того чи іншого поняття, то спір ведуть із застосуванням прийнятої обома сторонами термінології.

 

То ж чи є сенс взагалі сперечатися??? Може є сенс просто запитати один одного про те, яким змістом він наповнює слово, що є предметом спору??? Може тоді й спору не буде?

 

Еріх Фромм у своїй роботі «Мати чи бути» так описав значення слова «слово»: «Слова це посудини, які ми наповнюємо нашими переживаннями, проте ці переживання з цих посудин виливаються» («Worte sind Gefäße, die wir mit Erlebnissen füllen, doch diese quellen über das Gefäß hinaus.» Erich Fromm «Haben oder Sein»).

 

Скажіть, скільки у Вас є друзів?????

 

Якщо Ваша відповідь на це моє запитання: «Дивлячись, кого називати другом», то Ви усвідомили те, про що я написав.

 

Усвідомили???

Слухайте свої відчуття, а не стереотипи

Якось у Facebook я написав про те, що не розумію, чому відпочинок в Україні має бути дешевшим за відпочинок у Туреччині. Коли хтось запитує вартість відпочинку в готелі «Затишний» чи в Садибі «Затишна» я чую реакцію на кшталт: «За таку ціну я і в Туреччині відпочину».

Звичайно ж так. А Червоне море на єгипетських курортах гарніше і яскравіше за Чорне море. Так вже природа себе проявила.

Не хочу чіпати наразі питання формування собівартості готельних послуг в Україні та в Туреччині чи в Єгипті. Не чіпатиму й ті ризики, з якими пов’язана діяльність українських підприємців. Питання не в тому.

Питання у критеріях якості послуг. Як на мене, одним із таких критеріїв є бажання написати у Книзі відгуків ВЕЛИКЕ ДЯКУЮ!!! персоналу готелю. Якщо, від’їжджаючи з турецького чи єгипетського готелю, Ви таке ВЕЛИКЕ ДЯКУЮ!!! написали, то Вам дійсно сподобалося те, як до Вас ставилися, як Вас обслуговували. Згадайте, як часто з Вами таке було.

Інший критерій, це бажання повернутися. Не миттєве бажання, яке уже в автобусі чи в літаку забулося. А таке бажання, яке Ви потім реалізували, повернувшись у той самий готель, та ще й з друзями. Просто згадайте, скільки готелів у Туреччині, чи в Єгипті Ви відвідували бодай двічі.

Гадаю, існує цілком логічне пояснення тому, що український сервіс може бути кращим за турецький чи єгипетський; що не повинен він бути дешевшим.

Готелі і відпочинок – це просто приклад нашого ставлення до усього вітчизняного. А давайте просто прислухаємося до наших власних відчуттів. Саме вони мають підказати, який сервіс, які послуги, які товари Вам більше до смаку. І ціна їх не повинна бути обов’язково нижчою лише тому, що вони вітчизняні.

 

Про віру в Себе

Вітаю Вас,

 

поділюся трохи конфіденційною інформацією щодо того, як стати Партнером Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов та Партнери». Процес такого становлення полягає у тому, що спочатку з потенційним кандидатом спілкуюся я. Під час такого спілкування пояснюю, як ми працюємо та як ставимося до нашої праці, акцентую увагу кандидата на тому, що йому доведеться у нас займатися тією галуззю права, якою він мріє займатися, отримуватиме він від нас усе, що заплатить клієнт за його роботу, вимог щодо робочого часу та дрес-коду у нас немає.

Тобто кандидату у Партнери надаються усі можливості реалізувати себе. Ми у цьому допомагаємо. Йому ж лише треба любити, те, чим він хоче займатися, і повірити у Себе. Це усе, що від нього вимагається.

 

А тепер я Вас здивую: 9 з 10 потенційних кандидатів відмовляються. Вони надають перевагу мінімальним гарантіям у зарплаті і не хочуть повірити у свої можливості.

 

Маю досвід спілкування з різними рекламними агенціями, виданнями… Вони пропонують нам рекламувати готель «Затишний» (http://zatyshny.com.ua/) або ж нашу Адвокатську фірму. Я завжди пропоную такий варіант співпраці: я оплачую рекламу, яку пропонує рекламна агенція, у названому нею ж розмірі. Якщо реклама спрацює і бодай один гість приїде в готель «Затишний», бодай один клієнт прийде за адвокатськими послугами, то оплата залишається рекламній агенції. Якщо ж ні, то оплата повертається мені.

Ще жодна рекламна агенція не погодилася на такі умови, хоча її представники мене довго переконували, що вони вірять у те, що реклама спрацює та гості і клієнти у нас будуть.

 

Кілька днів тому переглядав фільм «Мрії здійснюються». Там один із персонажів так висловив свою думку щодо мрій: «Якби Ти вірила в себе, Тобі не довелося б загадувати бажання».

 

А Ви вірите у те, чим займаєтеся??? У Себе вірите???

 

 

Про справедливість знову

Вітаю Вас,

 

повертаючись до справедливості (минулого листа), хочу сказати, що не очікував стільки зворотної реакції. Саме вона викликала у мене бажання дещо заглибитися у цю тему.

Дії і результат. В одному із зворотних листів йдеться про те, що очікування певних результатів власних дій і настання інших неочікуваних результатів є проявом несправедливості. Тобто коли людина вчиняє певні дії і очікує певний результат, а результат настає інший, то це і є несправедливість.

З точки зору суб’єктивної оцінки відповідності результату вчинкам, звичайно, можна говорити і про справедливість, і про несправедливість.

Однак з точки зору об’єктивності, результат завжди відповідає тим вчинкам, які задля нього були вчинені. Просто іноді той, хто ці дії вчиняє, не усі чинники може врахувати. Тож з цієї точки зору об’єктивна справедливість завжди існує. І полягає вона в тому, що результат завжди відповідає діям, спрямованим на його отримання. Суб’єктивна ж справедливість існує лише тоді, коли вона співпадає з об’єктивною, тобто тоді, коли вчинки приводять до очікуваного результату. Коли відчуття справедливості співпадає з об’єктивним фактом. Проте у цьому випадку воно лише співпадає, а не ототожнюється. Суб’єктивне відчуття залишається суб’єктивною оцінкою і не змінює об’єктивного результату.

Усе, що відбувається з нами і навколо нас, відбувається з певних причин і завдяки певним подіям. І якщо ми з Вами не усі причини і події можемо оцінити та усвідомити, та й просто не усі причини можемо побачити і врахувати, об’єктивність то не змінює. Воно усе рівно відбувається. Ми можемо лише сприйняти усі події навколо нас як справедливі, навіть якщо ми ту справедливість не розуміємо.

 

Довго сміявся, коли почув історію про екзаменатора, який як в лотереї витягнув із купи заліковок перші п’ять і поставив у ці заліковки оцінку «відмінно». Оцінку «відмінно» отримали деякі студенти, які навряд чи здали би іспит на задовільно. А студенти-відмінники вимушені були тягнути білет і здавати іспит. НЕСПРАВЕДЛИВО!!!!!!!!!!!!!!!!

Я довго сміявся, поставивши запитання: «Один дурень поставив іншим дурням «відмінно». До чого тут справедливість??????»

А Вам смішно???