“… nothing is done to oneself that one does not accept…”

“But an intelligent man is sometimes forced to be drunk to spend his time with fools”.

“…the point that you must make your whole life in the two nights that are given to you; that living as we do now you must concentrate all of that which you should always have into the short time that you can have it.”

“There is only now, and if now is only two days, then two days is your life and everything in it will be in proportion. This is how you live a life in two days. And if you stop complaining and asking for what you never will get, you will have a good life. A good life is not measured by any biblical span”.

Ж-л “Головбух”, № 31 (1038), 21 серпня 2017 року, стор. 39-43.

 

Є випадки, коли працівник хоче, щоб частину його зарплати, або навіть всю зарплату, отримала інша особа. Як документально оформити таку виплату зарплати на користь третьої особи та які податкові наслідки виникають в результаті виплати зарплати роботодавцем третій особі, розглянемо далі

 

Виплата заробітної плати третій особі: податкові наслідки

 

«Третя особа» — це юридичний термін, що означає учасника зобов’язання, який безпосередньої участі в ньому не приймає, не є його стороною, однак опосередковано відносини між головними учасниками зобов’язання стосуються і його тим чи іншим чином.

Відповідно до статті 511 Цивільного кодексу України (ЦК) зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

 

Заробітна плата з точки зору зобов’язального права

 

Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії. У свою чергу, кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку (ст. 509 ЦК).

Отже, правовідношення, у якому одна сторона зобов’язана сплати гроші іншій стороні, є зобов’язанням.

Підставами виникнення зобов’язань є, зокрема, договори та інші правочини (ст. 11 ЦК).

Слід нагадати, що трудові правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу у тій частині, в якій вони не врегульовані спеціальним трудовим законодавством, до якого відноситься Кодекс законів про працю України (КЗпП). Аналіз норм Кодексу законів про працю свідчить про те, що найманий працівник і його роботодавець знаходяться у договірних відносинах, особливістю яких є те, що ці відносини регулюються трудовим договором.

Трудовий договір — це угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а роботодавець зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст. 21 КЗпП).

Враховуючи зазначене, відносини між роботодавцем і найманим працівником стосовно виплати заробітної плати є зобов’язаннями у розумінні цивільного законодавства. У цих зобов’язаннях роботодавець виступає боржником щодо виплати заробітної плати, а найманий працівник — кредитором.

 

Правомірність виплати зарплати третій особі

 

Оскільки трудовий договір є договором, на який поширюється дія норм Цивільного кодексу у частині, не врегульованій нормами Кодексу законів про працю, то цілком правомірним буде твердження про те, що на трудовий договір може бути поширена дія й тих норм Цивільного кодексу, які регулюють укладення договору на користь третьої особи.

 

договір на користь третьої особи

Відповідно до статті 636 ЦК договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.

 

ВРІЗ 1

 

Отже, роботодавець (боржник щодо виплати заробітної плати) та найманий працівник (кредитор щодо неї ж) можуть укласти договір про те, що заробітна плата чи її частина мають сплачуватися роботодавцем (боржником) на користь третьої особи. Таке може статися, наприклад, коли найманий працівник просить роботодавця частину своєї зарплати перераховувати безпосередньо банку на погашення кредиту.

Теоретично найманий працівник (батько малолітньої чи неповнолітньої дитини) може укласти договір про утримання дитини, яким узяти на себе зобов’язання сплачувати аліменти у розмірі 50% своєї зарплати чи якоїсь фіксованої суми. Таке відбувається, коли йдеться про розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей. Відповідно до статті 109 Сімейного кодексу України подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором.

Письмовий договір передбачає:

• з ким із батьків будуть проживати діти;
• яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо;
• умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.

При цьому договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса чи окремого рішення суду або навіть судового наказу в залежності від вимоги до боржника. А у разі його виконання ніякого примусового стягнення не відбувається. Таке виконання може здійснюватися шляхом перерахування частини заробітної плати, наприклад батька, безпосередньо на банківський рахунок матері, з якою залишилася дитина.

Практично ж таке перерахування аліментів, утриманих з одного з батьків на користь іншого, часто відбувається у примусовому порядку на підставі виконавчого листа суду та відповідної постанови державного виконавця.

 

розмір відрахувань із зарплати

Щодо розміру відрахувань із заробітної плати слід зазначити наступне. Статтею 25 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР (далі — Закон № 108) встановлено заборону обмежень працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою. Відповідно до цієї норми забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством.

Отже, вільно розпоряджатися своєю заробітною платою — це право працівника. Обмеження застосовуються лише у випадках, передбачених законом.

 

ВРІЗ 2

 

Відповідно до статті 26 Закону № 108 при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20%, а у випадках, передбачених законодавством, — 50% заробітної плати, що належить до виплати працівникам. Ці обмеження є підвищеними при відбуванні покарання у вигляді виправних робіт та при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70%.

При цьому до вільного розпорядження заробітною платою обмежень чинним законодавством не встановлено.

Отже, виплата заробітної плати роботодавцем за вільним розпорядженням працівника може здійснюватися на користь третіх осіб без обмежень: частково або у повному обсязі на розсуд самого найманого працівника.

 

Податкові наслідки виплати заробітної плати на користь третьої особи

 

Як зазначалося вище, за договором на користь третьої особи стосовно напряму перерахування заробітної плати роботодавець зобов’язаний виплатити її не найманому працівникові, а третій особі, зазначеній таким найманим працівником у договорі. В залежності від того, які відносини виникають при цьому між найманим працівником та третьою особою, слід говорити й про відповідні податкові наслідки. І тут слід виходити з необхідності визначитися, хто й для кого є податковим агентом.

 

ПДФО

Податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента — юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які зобов’язані:

• нараховувати, утримувати та сплачувати ПДФО до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі;
• вести податковий облік;
• подавати податкову звітність контролюючим органам;
• нести відповідальність за порушення норм Податкового кодексу.

Такі вимоги містить підпункт 14.1.180 Податкового кодексу України (ПК).

 

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Роботодавець підпадає під визначення податкового агента стосовно найманого працівника.

 

А ось чи виступає роботодавець податковим агентом стосовно третьої особи, це питання заслуговує на те, щоб бути дослідженим.

Відповідно до підпункту 163.1.2 ПК доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), є об’єктом оподаткування ПДФО резидента.

При цьому доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, перелічені в статті 165 ПК. Зокрема, згідно з підпунктом 165.1.14 ПК до таких звільнених від оподаткування доходів відносяться аліменти, що виплачуються платнику податку згідно з рішенням суду або за добровільним рішенням сторін у сумах, визначених згідно із Сімейним кодексом України.

Отже, дохід у вигляді аліментів, який роботодавець за волевиявленням найманого працівника виплачує третій особі, не є оподатковуваним доходом.

Згідно з підпунктом 168.1.1 ПК податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати ПДФО із суми такого доходу за його рахунок. Виходячи з цього та враховуючи зазначені вище норми Податкового кодексу, можна зробити висновок про те, що роботодавець, який за угодою з найманим працівником виплачує його зарплату (повністю чи частково) третій особі, відповідає ознакам податкового агента стосовно такої третьої особи у тих випадках, коли він виплачує третій особі дохід, не звільнений від оподаткування відповідно до п.165.1.14 ПК, або не має відповідного документального підтвердження такого звільнення (підтвердження, що така сума виплати є аліментами, позикою…).

 

 

ВРІЗ 3

 

Тобто роботодавець, який виплачує зарплату найманого працівника третій особі, має виконувати обов’язки податкового агента й щодо такої третьої особи. Лише за умови, якщо з договору із найманими працівником слідуватиме висновок про те, що така сума не включається в оподатковуваний дохід третьої особи, у роботодавця з’являться хоча б якісь підстави для того, щоб не виконувати обов’язки податкового агента щодо такої виплати.

 

ЄСВ

Щодо єдиного соціального внеску (ЄСВ) з сум, що сплачуються роботодавцями на користь третіх осіб, слід зазначити, що такі роботодавці стосовно найманих працівників не є роботодавцями стосовно третіх осіб. І це тому, що поняття «податковий агент» в ПК і «роботодавець» щодо ЄСВ не співпадають.

 

ВРІЗ 4

 

Вони не відносяться до переліку платників ЄСВ, що міститься у статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI. У цьому переліку роботодавці є платниками ЄСВ лише стосовно своїх найманих працівників та не зазначені такими стосовно третіх осіб. Навіть, якщо третя особа отримує кошти, що складають частину чи навіть всю заробітну плату найманого працівника, така особа не перетворюється в найманого працівника.

 

Враховуючи зазначене, при виплаті заробітної платі найманого працівника третій особі за угодою з найманим працівником роботодавець виступає податковим агентом стосовно такої третьої особи. Він зобов’язаний утримати із суми такої виплати ПДФО, незважаючи на те, що сама по собі сума виплати вже цим податком стосовно найманого працівника оподаткована. Він може цього й не робити, однак заперечувати податківцям щодо відсутності у таких випадках обов’язків податкового агента буде важко.

Стосовно ЄСВ слід зазначити, що виплата заробітної плати роботодавцем третій особі, а не працівникові, не оподатковується ЄСВ. Принаймні роботодавець найманого працівника не є роботодавцем стосовно третьої особи, а отже й не є платником ЄСВ з такої виплати.

 

Як уникнути потенційних конфліктів з ПДФО та ЄСВ

 

Найпростіший шлях – це зробити третю особу – отримувача коштів, представником працівника, який отримує зарплату працівника від його ж імені.

Статтею 237 ЦК встановлено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. При цьому правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК).

Отже, третя особа, яка отримує заробітну плату найманого працівника у роботодавця останнього, діє вже не як третя особа, а як представник від імені найманого працівника і реалізує право на заробітну плату такого найманого працівника, а не своє особисте право. У такому разі вважається, що роботодавець виконав своє зобов’язання по виплаті заробітної плати саме найманому працівникові (хоча й в особі його представника), а не третій особі.

 

довіреність третій особі

Третю особу за відповідним договором може замінити представник на підставі довіреності. Відповідно до статті 244 ЦК представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. При цьому довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

 

ВРІЗ 5

 

Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання (ч. 4 ст. 245 ЦК).

Отже, третю особу за відповідним договором цілком може замінити представник за довіреністю. У цьому разі зникнуть підстави тлумачити роботодавця як податкового агента стосовно такого представника. Оскільки представник діє від імені найманого працівника, а не від свого власного імені, то він не виступає третьою особою.

Тож чи варто ризикувати потенційним конфліктом з податківцями у тих випадках, коли можна скористатися «послугами» представника?

 

 

ВРІЗ 1

Зверніть увагу

Роботодавець та найманий працівник можуть укласти договір про виплату заробітної плати на користь третьої особи

 

ВРІЗ 2

Зверніть увагу

Працівник має право вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законом

 

ВРІЗ 3

Важливо

Роботодавець відповідає ознакам податкового агента щодо третьої особи при виплаті їй зарплати найманого працівника

 

ВРІЗ 4

Зверніть увагу

Не оподатковується ЄСВ виплата заробітної плати третій особі

 

ВРІЗ 5

Довідково

Довіреність — це письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами

Ж-л “Головбух”, № 31 (1038), 21 серпня 2017 року, стор. 34-38.

Станіслав ЛАВРИНЧУК, бухгалтер-експерт

Олександр ЄФІМОВ, керуючий партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов та Партнери», канд. юрид. наук, доцент, адвокат, аудитор, Київ

 

Головне в статті

• Створення корпоративної інформаційної системи управління
• Бухгалтерський і податковий облік

 

Корпоративна інформаційна система управління — від створення до обліку

Через хакерські атаки, що почастішали, та заборону низки російських продуктів, призначених для організації управління бізнесом, багато підприємств замислюються над тим, як убезпечити інформацію компанії від несанкціонованого доступу.

Найкращий варіант — створення власної корпоративної інформаційної системи управління (КІСУ). Така система враховуватиме всю специфіку діяльності підприємства: від введення інформації із первинних документів до формування зведених даних і таблиць із найактуальнішою і свіжішою інформацією для прийняття управлінських рішень.

 

Створення КІСУ

 

Один із найпростіших способів створення КІСУ — доопрацювання й адаптація «під себе» наявних платформ програмного забезпечення (ПЗ), наприклад, ПЗ системи SAP. Адже розроблення такого продукту з нуля, його налаштування і повноцінне впровадження потребують тривалого часу, чималих зусиль і значних коштів. Відповідно, економічний ефект знижується.

Аби скористатися базовим ПЗ, укладіть ліцензійну угоду й угоду про технічну підтримку з підприємством-розробником, а також договір про надання послуг із впровадження ПЗ системи SAP.

Умови угоди з підприємством-розробником передбачають отримання невиключного права на користування комп’ютерною програмою SAP. Йдеться про отримання обмеженого обсягу прав щодо програми SAP, визначених ліцензійним договором.

Таку комп’ютерну програму надають лише для користування у господарській діяльності підприємства — у межах її функціонального призначення. Підприємство користуватиметься ПЗ як допоміжним інструментом під час вирішення виробничих завдань. Як кінцевий споживач ПЗ підприємство має право лише:

• користуватися безпосередніми функціональними властивостями програми;
• застосовувати її для ведення бухгалтерського, податкового, управлінського обліку; складання звітності — фінансової, податкової, корпоративної тощо.

 

Вріз 1

 

За ліцензійним договором підприємству як кінцевому користувачеві зазвичай не надають права розповсюджувати й доопрацьовувати комп’ютерну програму. Платежі за таким ліцензійним договором не є роялті. Адже за підпунктом 14.1.225 Податкового кодексу України (ПК):

• умови використання ПЗ обмежені його функціональним призначенням;
• відтворення програми обмежене кількістю копій, необхідних для використання кінцевим споживачем.

З огляду на таку форму відносин у бухгалтерському і податковому обліку невиключне право користування комп’ютерною програмою SAP визнавайте як об’єкт нематеріального активу (НМА).

 

Бухгалтерський облік

 

У разі придбання об’єкта НМА за плату, його первісна вартість складається із:

• ціни (вартості) придбання;
• мита;
• непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню;
• інших витрат, безпосередньо пов’язаних із його придбанням і доведенням до стану, в якому цей об’єкт придатний для використання за призначенням.

Такі правила визначають П(С)БО 8 «Нематеріальні активи» та Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку нематеріальних активів, затверджені наказом Мінфіну від 16.11.2009 № 1327 (далі — Методрекомендації № 1327).

Невиключне право на комп’ютерний продукт SAP набувають не просто як на ПЗ, а з метою створення на його базі КІСУ. Тому впровадження системи SAP у конкретну бізнес-структуру супроводжується низкою завдань і робіт. Отже, потребує витрат, причому доволі значних.

З огляду на це фактична вартість КІСУ складатиметься із:

• договірної вартості права користування програмним продуктом SAP;
• вартості послуг із впровадження ПЗ і надання інформаційно-консультаційних послуг у межах проекту;
• амортизації приміщення й інших необоротних активів, потрібних для роботи проектних груп;
• інших витрат, безпосередньо пов’язаних із доведенням програмного продукту SAP до стану, в якому ним можна буде користуватися за призначенням, тобто як створеним на його основі НМА КІСУ.

 

вріз 2

 

Отже, балансова вартість НМА КІСУ міститиме не лише вартість власне ПЗ системи SAP, а й низку витрат, пов’язаних із розробленням і впровадженням КІСУ.

Витрати на придбання, створення і вдосконалення будь-яких об’єктів НМА спочатку відображайте за дебетом субрахунку 154 «Придбання (створення) нематеріальних активів у кореспонденції з кредитом рахунків 13, 20, 22, 28, субрахунків 311, 377, 631, 651, 661, 685.

Введення КІСУ в експлуатацію відображайте за дебетом субрахунку 127 «Інші нематеріальні активи» із кредитом субрахунку 154.

 

Бухгалтерська амортизація

 

Об’єктом бухгалтерської амортизації є первісна (переоцінена) вартість об’єкта НМА за вирахуванням його ліквідаційної вартості, яку зазвичай прирівнюють до нуля.

Згідно з Методрекомендаціями № 1327 та П(С)БО 8 амортизацію об’єкта НМА нараховуйте на систематичній основі протягом строку корисного використання, який визначте на свій розсуд.

Якщо у договорі з підприємством-розробником встановлено строк дії права користування програмним продуктом SAP, цей період і вважайте строком корисного використання для обчислення амортизації КІСУ. Але якщо в ліцензійному договорі не встановлено строку дії права користування програмним продуктом SAP, вважайте строк його використання необмеженим. Тоді строк корисного використання НМА КІСУ визначайте самотужки.

 

вріз 3

 

Для нарахування амортизації об’єкта НМА можете застосовувати строки його корисного використання, встановлені податковим законодавством (п. 26 П(С)БО 8). Податкову амортизації НМА обчислюйте за методами, встановленими П(С)БО, крім «виробничого» (пп. 138.3.1 ПК).

Для відображення в обліку витрат на створення і впровадження НМА КІСУ доцільно встановити єдиний для бухгалтерського і податкового обліку строк його експлуатації. Максимально можливий строк «податкової» експлуатації НМА становить 10 років (пп. 138.3.4 ПК).

Для обчислення бухгалтерської амортизації КІСУ оберіть один із методів амортизації (прямолінійний; зменшення залишкової вартості; прискореного зменшення залишкової вартості; кумулятивний; виробничий).

Амортизацію об’єкта НМА нараховуйте з першого числа місяця, наступного за місяцем введення цього об’єкта в експлуатацію і припиняйте з місяця, наступного за місяцем його вибуття.

Суму нарахованої амортизації відображайте у складі витрат. Позаяк КІСУ більшою мірою користується адміністративний персонал, витрати з амортизації доцільно включати саме до складу адміністративних витрат.

Отже, амортизацію КІСУ в бухгалтерському обліку відображайте за дебетом рахунку 92 «Адміністративні витрати» із кредитом субрахунку 133 «Накопичена амортизація нематеріальних активів».

 

Витрати на утримання

 

Із початком використання різноманітних КІСУ у підприємства з’являються такі статті витрат, як їх супровід, обслуговування, діагностика, налагодження тощо. Найчастіше умови ліцензійної угоди із підприємством-розробником передбачають технічне підтримання ПЗ після введення в експлуатацію КІСУ.

Витрати на підтримання об’єкта НМА у придатному для користування стані й одержання первісно визначеного розміру майбутніх економічних вигід від його використання включайте до складу витрат звітного періоду (п. 2.11 Методрекомендацій № 1327).

 

вріз 4

 

Тобто всі витрати, пов’язані з використанням НМА КІСУ, після його введення в експлуатацію визнавайте поточними витратами. Аналогічно до амортизаційних витрат, їх доцільно відносити до адміністративних витрат: за дебетом рахунку 92 із кредитом рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками», субрахунку 685 «Розрахунки з іншими кредиторами».

 

Податковий облік

 

Податкову амортизацію НМА обчислюйте відповідно до ПСБО або МСФЗ з огляду на обмеження, встановлені підпунктом 138.3.4 ПК. Так, у податковому обліку для НМА з невизначеним строком використання передбачайте мінімальний дворічний та максимальний десятирічний строки корисного використання. До того ж для обчислення об’єкта амортизації у податковому обліку не враховуйте переоцінки.

З метою податкового обліку КІСУ, створений на базі комп’ютерного продукту SAP, включайте до шостої групи НМА (пп. 138.3.4 ПК).

Крім цього, у статті 138 ПК передбачено, що фінансовий результат до оподаткування збільшують на суму нарахованої амортизації НМА відповідно до ПСБО або МСФЗ і зменшують на суму обчисленої амортизації за пунктом 138.3 ПК.

 

вріз 5

 

Тобто, якщо вестимете податковий і бухгалтерський облік НМА за однаковими строками і методами амортизації, то на обчислення бази оподаткування податком на прибуток нарахована амортизація не вплине.

 

Документальне оформлення

 

Для ведення аналітичного обліку та оформлення операцій із НМА можна застосовувати типові форми первинного обліку, затверджені наказом Мінфіну від 22.11.2004 № 732 (п. 1.4 Методрекомендацій № 1327).

На кожен об’єкт НМА складіть за формою № НА-1 «Акт введення в господарський оборот об’єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів». Цей акт має містити, зокрема, правові умови введення об’єкта НМА у господарський оборот. Для цього наведіть документи, згідно з якими об’єкт вводять у господарський оборот:

• ліцензійний договір;
• акт приймання-передачі об’єкта НМА;
• документи (довідки), що описують власне об’єкт НМА чи порядок його використання (письмовий опис та/або зображення із формулою, креслення, схема, зразок, дискета, аудіо-, відеокасета тощо).

Зазначте також вартість, строк корисного використання, особу, відповідальну за використання об’єкта.

Первинні документи про витрати на об’єкт НМА мають містити інформацію про призначення витрат (виконання робіт зі створення НМА, витрачання матеріальних цінностей тощо), кількісні й вартісні показники таких витрат, підписи уповноважених посадових осіб.

За даними форми № НА-1 на кожен об’єкт НМА за формою № НА-2 відкрийте «Інвентарну картку обліку об’єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів».

Крім цього, задля достовірного відображення в обліку придбання і впровадження ПЗ системи SAP доцільно видати розпорядження щодо порядку обліку цього об’єкта і всіх супутніх витрат на його створення та обслуговування.

 

В рамочке с пальчиком

 

РЕЗЮМЕ

Створення власної корпоративної інформаційної системи управління (КІСУ) — оптимальний варіант захисту інформації підприємства від несанкціонованого доступу.

За ліцензійним договором кінцевому користувачеві, як правило, не надають право розповсюджувати й доопрацьовувати комп’ютерну програму SAP. Тому платежі за таким договором не є роялті.

До балансової вартості НМА КІСУ включайте не лише вартість власне ПЗ системи SAP, а й витрати, пов’язані з розроблення і впровадженням КІСУ.

 

Вріз 1

Інформація

Невиключне право

користування комп’ютерною програмою SAP у бухгалтерському та податковому обліку визнавайте як об’єкт нематеріального активу

 

Вріз 2

На замітку

До балансової вартості КІСУ

входить не лише вартість ПЗ, а й витрати, пов’язані з його розробленням і впровадженням

 

Вріз 3

Увага

Строком корисного користування

ПЗ SAP для обчислення амортизації КІСУ вважайте строк дії права користування, визначений у договорі

 

Вріз 4

На замітку

Витрати на підтримання

об’єкта НМА у придатному для використання стані включайте до складу витрат звітного періоду

 

Вріз 5

На замітку

Амортизація не вплине

на обчислення бази оподаткування податком на прибуток за однакового податкового і бухгалтерського обліку НМА

 

Протягом червня і липня займався пошуком секретаря в нашу адвокатську фірму. Та от, що цікаве помітив та відзначив для себе: усі кандидати прагнуть зробити кар’єру, говорять про кар’єрний ріст. І мене зацікавило, що то таке – кар’єра, про яку мріє молодь на початку свого трудового шляху. Малий енциклопедичний словник говорить, що кар’єра – то є швидкий успіх на службі чи в іншій сфері.

Коли йдеться про кар’єру в минулому, то, зазвичай, дивляться в трудову книжку і оцінюють рух по кар’єрній драбині, як певну хронологію подій. Якщо ж ми говоримо про майбутнє, то кар’єра – це бажання просунутися якнайшвидше та якнайвище по службових сходах.

Кар’єра означає перехід з однієї сходинки на іншу, вищу. Вища сходинка у кар’єрній драбині означає, що людина отримує більше влади (повноважень) та вищу оплату. А ще кар’єру прагнуть зробити наймані працівники, але не власники бізнесу.

Власник, який створив (заснував) бізнес, отримує одразу увесь комплекс влади (повноважень) та право на увесь прибуток. Працівник, якого наймає власник, отримує лише частину повноважень власника і частину прибутку. Що більшу цінність найманий працівник для власника складає, то більше влади і вищу оплату він отримує. Але навряд чи всю владу та весь прибуток такому працівникові віддасть власник.

Отже, вершиною будь-якої кар’єри у бізнесі є стати його власником. Але щоб стати власником не обов’язково спочатку працювати на власника. Наприклад, щоб стати власником підприємства, яке виробляє товари чи надає послуги, достатньо заснувати таке підприємство. А потім працювати у ньому, маючи увесь комплекс влади і право на увесь прибуток. І кар’єра робиться в один день – день реєстрації власного бізнесу.

Та якщо людина боїться стати власником в один день, заснувавши своє власне підприємство, то вона боїться такої влади та права на увесь прибуток. Боїться, що в неї нічого не вийде. І коли при цьому вона хоче зробити кар’єру на підприємстві, заснованому іншою людиною, то вона просто не розуміє, не усвідомлює, що вона її ніколи не зробить, бо боїться того, чого прагне: влади і права на увесь прибуток. Боїться відповідальності, якої ніяк не уникнути, отримавши владу та гроші.

Усвідомивши цей страх, зрозумієте, чому люди, які ходять на роботу в костюмах і краватках, працюють на тих, хто ходить в шортах і футболці.

Отже, бажання зробити кар’єру – це такий собі самообман людей, які насправді бояться зробити кар’єру. Бо робити її не потрібно, якщо усвідомити кінцеву мету будь-якого кар’єрного зростання.

Якщо ж Ви шукаєте щастя у роботі, то може Вам не кар’єру слід робити, а скористатися порадою від Костянтина Ушинського: «Якщо ви вдало оберете працю та вкладете в неї всю душу, то щастя саме віднайде вас»?

Ж-л “Головбух: Бюджет”, № 27 (269), 24 липня 2017 року, стор. 6-12.

 

Підприємницька діяльність апріорі пов’язана з певною низкою ризиків. Власник бізнесу, як правило, прагне усі ті ризики для себе зменшити, перекласти на інших…

Втрата певного майна – також ризик, який часто пов’язаний з суб’єктивним фактором, тобто з конкретними діями конкретних працівників. Бухгалтер – один із них.

 

Загальні положення про шкоду, яку може спричинити бухгалтер?

 

Відповідно до ст.9 ЦКУ[1] положення Цивільного кодексу України застосовуються до врегулювання трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. У цивільному праві відповідальністю визнають невигідні наслідки майнового характеру, які настають для осіб, що вчинили правопорушення. Тобто цивільно-правова відповідальність завжди є майновою і призводить врешті-решт до майнових втрат правопорушника, а особа, яка понесла цивільно-правову відповідальність, втрачає певну частину свого майна.

У цивільному праві, яке, за загальним правилом, застосовується і до трудових правовідносин, розрізняють договірну та деліктну або не договірну відповідальність. Якщо спростити пояснення відмінності між договірною та деліктною відповідальністю, то зобразити ці два види відповідальності можна таким прикладом: виконуючи обов’язки касира, бухгалтер, який в банку отримав валюту на відрядження, загубив її, тобто «помилився» у виконанні своїх обов’язків, що призвело до відповідних майнових втрат підприємства. Такий бухгалтер має нести відповідальність за таку свою помилку. Ця відповідальність є договірною, так як вона ґрунтується та випливає із виконання бухгалтером-касиром своїх обов’язків, передбачених трудовим договором.

Якщо ж притягнення до матеріальної відповідальності «роздратує» бухгалтера настільки, що він спалить у каміні всю гривневу готівку, то відповідальність за такий його вчинок матиме вже недоговірний характер: навряд чи трудовим договором на бухгалтера хтось покладе обов’язок утримуватися від розпалювання каміну гривнями.

 

Договірна відповідальність у трудових правовідносинах.

 

Варто нагадати, що трудові правовідносини регулюються нормами ЦКУ у тій частині, в якій вони не врегульовані спеціальним трудовим законодавством, до якого відносяться норми КЗпП[2]. Стосовно відповідальності КЗпП виходить із загальних правил, встановлених ЦКУ, обмежуючи лише її розмір. І цей розмір матеріальної відповідальності обмежується двома чинниками: (1) прямою дійсною шкодою, та (2) середнім місячним заробітком[3], якщо пряма дійсна шкода більша за такий заробіток. У залежності від співвідношення розміру відповідальності із зазначеними показниками, матеріальна відповідальність бухгалтера, як найманого працівника буває (а) обмеженою, (б) повною та (в) підвищеною.

Спочатку слід зрозуміти, що бухгалтер і його роботодавець знаходяться у договірних відносинах, особливістю яких є те, що ці відносини регулюються трудовим договором. Відповідно до ст.21 КЗпП трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому окрім строку його дії, прав та обов’язків, має бути передбачена й відповідальність сторін (в тому числі матеріальна). Сфера застосування контракту визначається спеціальними законами України.

Отже, відносини між бухгалтером і його роботодавцем є договірними, а відповідальність щодо порушення умов такого договору є договірною відповідальністю.

 

Загальні особливості матеріальної відповідальності бухгалтера

 

Главою IX КЗпП врегульовано загальні гарантії для найманих працівників, включаючи бухгалтерів, стосовно покладення на них матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну роботодавцю. Ці гарантії можна вважати ще й особливостями матеріальної відповідальності. Так, бухгалтер, як найманий працівник, несе відповідальність лише за пряму дійсну шкоду.

Поняття прямої дійсної шкоди роз’яснено в п.4 постанови ВСУ[4], відповідно до якого прямою дійсною шкодою вважається втрата, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов’язків, грошові виплати. Наголосимо ще раз на тому, що не одержані прибутки не можуть включатися до прямої дійсної шкоди, а отже, за такі збитки бухгалтер відповідальності не несе. Не несе він відповідальність перед роботодавцем й за нараховані контролюючими органами штрафи внаслідок порушення податкового чи іншого законодавства у сфері регулювання підприємницької діяльності. Окрім адміністративної та кримінальної, та й то – перед державою.

Пряма дійсна шкода, яка підлягає відшкодуванню має бути доведена в суді належними і допустимими доказами. Так, наприклад, в Ухвалі Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.01.2013 р. зазначено, що «розмір матеріальної шкоди повинен бути підтверджений певними доказами». При цьому проведення інвентаризації є обов’язковим при встановленні фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей (на день встановлення таких фактів).

Більше того, замінити такий акт інвентаризації іншими доказами також проблематично. Так, в Ухвалі Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.04.2014 р. зазначено, що судово-економічна експертиза також має спиратися на дані акту інвентаризації: «З постанови про закриття кримінального провадження від 30 травня 2013 року вбачається, що в ході досудового розслідування було призначено судову-економічну експертизу, згідно з висновками якої в обсязі наданих документів підтвердити документально або спростувати нестачу товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів станом на 27 травня 2012 року в сумі 10 тис. грн. за період часу з 02 серпня 2011 року по 27 травня 2012 року у матеріально-відповідальної особи, працюючої у фізичної – особи підприємця не видається за можливе у зв’язку з відсутністю належно оформленого акта інвентаризації, яким встановлена зазначена сума недостачі, та не представленням на дослідження первинних документів бухгалтерського обліку матеріальних цінностей».

 

Другою особливістю матеріальної відповідальності працівників є те, що вона настає лише в межах і в порядку, передбачених законодавством. Трудовим чи будь-яким іншим договором її розширити не можна. Наприклад, постановою КМУ від 22.01.1996 р. № 116 затверджено Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей. Відповідно до цього Порядку розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей визначається шляхом проведення незалежної оцінки відповідно до національних стандартів оцінки.

Обов’язковою умовою настання матеріальної відповідальності бухгалтера є заподіяння шкоди виключно його винними протиправними діями (бездіяльністю). Як відомо з курсу цивільного, кримінального, адміністративного чи іншого права, вина – це психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння. Вина буває у формі умислу чи необережності. Щодо вини у постанові ВСУ наголошується на тому, що враховувати потрібно не лише вину працівника, який завдав шкоду, а й ступінь цієї вини. Так, наприклад, якщо шкоду заподіяно кількома працівниками, в рішенні суду про її відшкодування має бути зазначено, які конкретно порушення трудових обов’язків допустив кожен працівник, ступінь його вини та пропорційна їй частка загальної шкоди, за яку до нього може бути застосовано відповідний вид і межі матеріальної відповідальності.

Наступною особливістю притягнення до матеріальної відповідальності бухгалтера є те, що воно здійснюється незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Матеріальна відповідальність настає для бухгалтера й у тому випадку, коли за свій неправомірний вчинок він вже поніс відповідальність в дисциплінарному, адміністративному чи кримінальному порядку. Наприклад, якщо бухгалтер здійснив крадіжку готівки з каси підприємства, де він працює, то він може бути притягнутий до кримінальної відповідальності у вигляді штрафу чи позбавлення волі. А от пряму дійсну шкоду, спричинену такою крадіжкою, цьому бухгалтеру все рівно відшкодувати доведеться.

Крім того, бухгалтери, як й інші наймані працівники, не несуть відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику. Іншими словами, за підприємницький ризик роботодавця наймані працівники відповідальності не несуть, так само, як не несуть вони й відповідальність за не одержані їхнім роботодавцем прибутки. І якщо бухгалтер вчинив ризиковий вчинок, але діяв у межах своїх повноважень, то ризик за таку дію несе роботодавець. Наприклад, якщо бухгалтер видав аванс на закупку якихось ТМЦ працівнику підприємства, а той закупив такі ТМЦ, які потім виявилися бракованими, чи просто непотрібними, то за шкоду, спричинену такою закупівлею, бухгалтер не нестиме матеріальної відповідальності. Такі втрати як і виграш від використання закуплених ТМЦ повністю лягають на роботодавця.

Навіть якщо бухгалтер вийшов за межі своїх повноважень, але діяв в стані крайньої необхідності, то й у цьому разі він не нестиме відповідальності. Наприклад, якщо бухгалтер через знеструмлення магазину на перевищення власних повноважень видав працівникові кошти на купівлю акумулятора, до якого підключив морозильну камеру, чим врятував партію морозива, то за таке перевищення повноважень і непогодженні з роботодавцем витрати бухгалтер матеріальної відповідальності не нестиме. Врешті решт й акумулятор залишиться роботодавцю, тож і витрат фактично не буде.

Відповідальність бухгалтера, як найманого працівника за спричинену роботодавцю шкоду, за загальним правилом, обмежується певною частиною його заробітку і не може перевищувати повного розміру заподіяної шкоди. Так, відповідно до ст.132 КЗпП за шкоду, заподіяну роботодавцеві при виконанні трудових обов’язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. А от понад середній місячний заробіток матеріальна відповідальність настає лише у випадках, зазначених у законодавстві. У цьому разі йдеться про повну чи підвищену матеріальну відповідальність працівника.

 

Повна матеріальна відповідальність

 

Випадками повної матеріальної відповідальності бухгалтера є, наприклад, укладення письмового договору про взяття ним на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей. Відповідно до ст. 135¹КЗпП письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено роботодавцем з працівниками (що досягли 18-річного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв’язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність мають затверджуватися в порядку, який визначається КМУ. Однак на сьогодні ані до такого переліку, ані до типового договору у КМУ руки не дійшли. Тож, враховуючи Постанову ВРУ від 12.09.91р.№ 1545 «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР», слід керуватися у цьому питанні Переліком посад і робіт з працівниками (що досягли 18-річного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов’язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС від 28.12.77р. № 447/24, який і сьогодні діє на території України.

До посад, займаючи які, наймані працівники можуть нести повну матеріальну відповідальність, посада бухгалтера не віднесена. Проте, бухгалтер може бути суб’єктом повної матеріальної відповідальності у разі, якщо свою посаду бухгалтера він поєднує з іншою посадою, включеною до вказаного вище переліку, наприклад, посадою завідуючого касою чи касира.

До робіт, виконуючи які, бухгалтер може нести повну матеріальну відповідальність, можна віднести, наприклад, прийняття від населення усіх видів платежів та виплату грошових коштів через касу. Цією ж постановою затверджено й типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Щодо можливості та правомірності укладення договору про повну матеріальну відповідальність з працівниками інших посад чи робіт, слід мати на увазі, що в Ухвалі Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.04.2013 р. зазначено, що вказаний Перелік посад і робіт, що заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність «не підлягає розширеному тлумаченню. Договори про повну матеріальну відповідальність із працівниками, чиї посади (виконувані роботи) в зазначеному переліку не вказані, юридичної сили не мають».

Більше того ВССУ вказує на обов’язковість для правомірного покладення повної матеріальної відповідальності не лише зайняття відповідної посади, а й одночасного виконання відповідної роботи на цій посаді. Так в Ухвалі Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.02.2012 р. зазначено, що «відповідно до статті 135¹ КЗпП України договори можна укладати тільки при зайнятті посад і виконанні робіт, які передбачено Переліком №447/24. Якщо ж до трудових обов’язків працівників такі функції не входять, то укладення договору про повну матеріальну відповідальність буде суперечити законодавству, навіть у разі, коли посада, яку займає працівник, або робота, що він виконує, була зазначена в Переліку №447/24».

Крім того, при укладенні договору про повну матеріальну відповідальність роботодавець повинен бути пильним щодо того, за що саме він покладає таку відповідальність на найманого працівника. Наприклад, в Ухвалі Колегії суддів Верховного Суду України від 01.09.2010 р. була сприйнята позиція працівника експедитора, який наголошував на тому, що договір про повну матеріальну відповідальність він укладав як експедитор, а не як водій, тож за пошкодження автомобіля його матеріальна відповідальність не повинна бути повною. ВСУ, скасовуючи судове рішення, виходив з того, що «суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, пояснень відповідача належним чином не перевірив, у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, безпідставно застосував положення статті 1166 ЦК України, а з огляду на відповідні норми КЗпП України не встановив та не зазначив у рішенні, яку саме роботу виконував, перебуваючи в трудових відносинах із приватним підприємцем, чи допускає згідно зі статтею 135¹ КЗпП України така його робота укладення договору про повну матеріальну відповідальність та чи має юридичну силу такий договір саме на випадок пошкодження автомобіля позивача, що стався 19 травня 2008 року, а також чи є інші передбачені статтею 134 КЗпП України підстави для покладення на повної матеріальної відповідальності». Отже, укладаючи з бухгалтером-касиром договір про повну матеріальну відповідальність, роботодавець має укладати такий договір з ним, не як з бухгалтером, а саме як з касиром, до трудових обов’язків якого віднесено прийняття платежів від населення та виплати коштів.

 

Окрім індивідуальної матеріальної відповідальності чинне законодавство містить положення ще й про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. Так, згідно зі ст.135² КЗпП. «при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, зв’язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність».

Про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади) укладається письмовий договір. Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність і Типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність затверджені Наказом Міністерства праці України від 12.05.1996 р. № 43, зареєстрованим в МЮУ 11.06.1996 р. за № 286/1311.

Відповідно до цього Переліку до робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, віднесено у тому числі й роботи, пов’язані з виконанням касових операцій та роботи, пов’язані з прийманням від населення усіх видів платежів та виплатою грошей не через касу.

Отже, бухгалтер, який виконує обов’язки касира у складі відповідної бригади касирів, може бути суб’єктом також і колективної (бригадної) матеріальної відповідальності.

 

Повна матеріальна відповідальність настає й тоді, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку. Відповідно до п.9 постанови ВСУ для застосування повної матеріальної відповідальності працівника у таких випадках необхідні докази, які підтверджують, що вчинення працівником таких діянь встановлено у порядку кримінального судочинства. Навіть якщо такого працівника звільнено від кримінальної відповідальності, але через те, що сплив строк давності для притягнення до неї, або з інших нереабілітуючих підстав, передбачених законом, такий працівник не звільняється від повної матеріальної відповідальності. Від неї звільняє лише виправдувальний вирок або закриття провадження у кримінальній справі з реабілітуючих підстав, наприклад, за відсутністю події чи складу злочину. Тобто, якщо бухгалтер-касир, якому пред’явлено обвинувачення у розкраданні грошових коштів з каси підприємства, буде виправданий судом, або стосовно нього справа буде закрита з підстави відсутності події чи складу злочину, то й матеріальну відповідальність він не нестиме. І це тому, що він нічого не крав.

Повна матеріальна відповідальність бухгалтера настає й у випадку завдання ним шкоди у нетверезому стані, або коли шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих роботодавцем бухгалтеру в користування. Втрачений або зіпсований фірмовий одяг бухгалтера чи загублений калькулятор або ноутбук… Вартість усіх таких предметів може бути предметом повної матеріальної відповідальності бухгалтера.

Законодавством можуть бути передбачені інші випадки покладення повної матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну роботодавцеві при виконанні трудових обов’язків. Наприклад, за шкоду, заподіяну:

• перевитратою пального на автомобільному транспорті, якщо автомобіль використовується, наприклад для відвідування банку, ДПІ…;
• розкраданням, знищенням (зіпсуттям), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей, якщо підприємство займається торгівлею ними і бухгалтер-касир їх приймає в касу та видає з неї;
• витратами підприємства, установи, організації на навчання у вищому навчальному закладі молодого фахівця за бухгалтерською/економічною/фінансовою спеціальністю в разі його звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за порушення трудової дисципліни чи за власним бажанням без поважних причин протягом трьох років з часу прийняття на роботу за направленням (п.12 постанови ВСУ).

 

Підвищена матеріальна відповідальність найманих працівників.

 

Окрім обмеженої та повної матеріальної відповідальності існує ще й підвищена матеріальна відповідальність. І настає вона у випадках, прямо встановлених законом. Відповідно до ст.135 КЗпП межі матеріальної відповідальності працівників за шкоду, завдану роботодавцю розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір, встановлюються законодавством. Тобто ця норма відсилає до іншого спеціального законодавства, прикладом якого може бути Закон про збитки[5]. Відповідно до ст.1 цього Закону збитки, завдані роботодавцю працівниками, які, наприклад, виконують валютні операції, і які є винними у розкраданні, знищенні (псуванні), недостачі, якщо вони допущені внаслідок недбалості у роботі, порушення спеціальних правил, інструкцій, визначаються у розмірі, еквівалентному потрійній сумі (вартості) іноземної валюти, а також платіжних документів та інших цінних паперів в іноземній валюті, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день виявлення завданих збитків.

Таку відповідальність може бути покладено на бухгалтера-касира підприємства безмитної торгівлі – магазинів DUTY FREE, який причетний до операцій з валютною виручкою. Окрім цих операцій, відповідно до ст.2 цього ж Закону «заборгованість працівників підприємства, установи, організації у разі неповернення у встановлений термін авансу, виданого в іноземній валюті на службове відрядження або господарські потреби, та в інших випадках нездачі іноземної валюти, одержаної у підзвіт, стягується у сумі, еквівалентній потрійній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день погашення заборгованості».

А відповідно до ст.3 цього ж Закону стягнуті суми спрямовуються насамперед на відшкодування збитків, завданих роботодавцю, а решта – перераховується до Державного бюджету України. Тобто у цьому разі розмір матеріальної відповідальності може перевищувати як розмір середнього місячного заробітку, так і розмір прямої дійсної шкоди, спричиненої роботодавцю. Проте роботодавець отримає лише відшкодування своїх збитків. Решта суми матеріальної відповідальності буде виконувати роль штрафу (санкції), який отримує держава.

 

Недоговірна або деліктна відповідальність.

 

Те, що КЗпП регламентує матеріальну відповідальність працівників лише у випадку трудових відносин, тобто відносин між ними і роботодавцем, врегульованих трудовим договором і трудовим законодавством, є зрозумілим саме по собі. Але для усунення будь-яких непорозумінь у цьому плані КЗпП у п.7 ст.134 додатково наголошує на тому, що випадком притягнення до повної матеріальної відповідальності працівника є завдання ним шкоди не при виконанні трудових обов’язків.

Отже, вийшовши за межі трудових правовідносин, бухгалтер, що завдав шкоди підприємству, залишається у цивільно-правових відносинах з ним. І якщо між таким бухгалтером і роботодавцем іншого цивільно-правового договору не існує, то шкода, завдана ним підприємству, підпадає під ознаки недоговірної або деліктної шкоди.

Наприклад, після закриття магазину увечері бухгалтер вирішує з друзями організувати в ньому Halloween-party. Та внаслідок такої вечірки залишились зіпсованими стелажі та вітрини, випитими напої, з’їденими продукти з кулінарного відділу. У цьому разі слід говорити про те, що роботодавцеві завдана шкода, відшкодування якої здійснюється вже не відповідно до положень КЗпП, а відповідно до глави 82 ЦКУ.

Згідно з п.18 постанови ВСУ «при визначенні розміру матеріальної шкоди, заподіяної працівниками самовільним використанням в особистих цілях технічних засобів (автомобілів, тракторів, автокранів і т.п.), що належать підприємствам, установам, організаціям, з якими вони перебувають у трудових відносинах, слід виходити з того, що така шкода, як заподіяна не при виконанні трудових (службових) обов’язків, підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства (статті 203, 453 ЦК). У цих випадках шкода відшкодовується у повному обсязі, включаючи і не одержані підприємством, установою, організацією прибутки від використання зазначених технічних засобів». Тобто, якщо під час Halloween-party, продавець їздитиме на автомобілі в сусідній магазин за пивом, то вартість використаного бензину він має відшкодувати в повному обсязі. А якщо автомобіль в результаті таких поїздок ще й буде пошкоджений то за час ремонту з продавця може бути стягнуто ще й упущену вигоду.

 

Згідно зі ст.1166 ЦКУ майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. При цьому особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Загальними підставами притягнення до відповідальності з відшкодування такої шкоди є:

1. наявність самої шкоди;
2. неправомірні дії особи, яка такої шкоди завдала;
3. причинно-наслідковий зв’язок між самою шкодою і діями такої особи. Тобто шкода має бути наслідком неправомірних дій її спричинювача;
4. наявність вини такої особи. Вірніше, недоведеність відсутності такої вини, оскільки у цивільному праві діє презумпція вини.

 

У наведеному прикладі неправомірність дій продавця полягає у запрошенні ним друзів на Halloween-party, що не охоплюється посадовими повноваженнями продавця та виходить за його повноваження. Шкодою є сума витрат, які необхідно роботодавцю понести для того, щоб повернути магазин у попередній щодо такої Halloween-party стан. Причинно-наслідковий зв’язок полягає у тому, що завдана роботодавцеві шкода є наслідком вказаних вище неправомірних дій продавця. Тож якщо продавець не доведе, що він завів друзів у магазин під дулом пістолета, тобто внаслідок погрози з їхнього боку, то йому доведеться відшкодовувати завдану шкоду у повному обсязі.

 

Висновок. Бухгалтер – є суб’єктом матеріальної відповідальності, але не апріорі, а лише в тих випадках, коли він суміщає свою посаду бухгалтера з іншою посадою (наприклад, касира…), а також в інших випадках, прямо встановлених законодавством.

[1]Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. № 435-IV (прим. авт.). 

[2]Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (прим. авт.). 

[3]Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100 (прим. авт.). 

[4]Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992р. №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» (прим. авт.). 

[5] Закон України «Про визначення розміру збитків, завданих  підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» від 06.06.1995 р. № 217/95-ВР(прим. авт.).