Одна моя знайома ображається, коли я відповідаю лаконічно. Наприклад, на запитання: «Маю потребу у розмові з тобою. Чи не знайдеш час, поспілкуватися по телефону завтра?», я відповідаю: «Так». На таку мою відповідь отримую: «Мене ображає твоя лаконічність».
У австрійців є така мудрість: «Die k?rzesten W?rter, n?mlich «ja» und «nein», erfordern das meiste Nachdenken» (перекладаю: «Найкоротші слова, а саме «так» і «ні» вимагають найглибшого осмислення»). Коли хтось мені відповідає лаконічно «так», або лаконічно «ні», я сприймаю таку відповідь за глибоко осмислену, розумію, що людина витримала певний процес мислення, аби дійти до такої лаконічної відповіді. Якщо ж відповідь складається з великої кількості слів, то її я не сприймаю, за глибоко осмислену. Вважаю, що людина не знає, що відповісти і тому говорить так багато, щоб відповідь не була категоричною.
Я вже давно не ображаюсь, але якщо мене можна було б образити, то скоріше відповіддю із великою кількості слів, у якій довелося б шукати відповідь на моє запитання, а не лаконічною відповіддю. Лаконічну ж відповідь я завжди сприймаю як велику повагу людини до того, що вона говорить.
А Ви?