Опубліковано в газеті “Бухгалтерія” № 10 (1101), 10 березня 2014 року, стор.58-60

Приводом для написання цієї статті стала ситуація, з якою на початку року зіштовхнулись фізичні особи – підприємці спрощеної системи оподаткування, що надають послуги з тимчасового проживання (готельні послуги). При поданні Форми державного статистичного спостереження № 1-КЗР (річна) «Звіт про діяльність колективного засобу розміщування за 20__ рік» (далі – Звіт), затвердженої Наказом Держстату України від 30.11.2012 р. № 499 (далі – Наказ № 499) в органах державної статистики їм відмовляли у його прийнятті, посилаючись на те, що у Звіті повинні бути заповнені усі рядки, включаючи відомості про розміщених протягом року осіб (дорослих, дітей, іноземців), зазначені у розділі ІІІ. Враховуючи, що такий облік підприємцями спрощеної системи оподаткування не ведеться, розберемося, чи є такі дії працівників органу статистики правомірними.
Адже слід мати на увазі, що згідно зі ст.1863 КпАП за порушення порядку подання даних статистичних спостережень підприємців очікує адміністративний штраф у розмірі від 10 до 15 нмдг, тобто від 170 до 255 грн.

Щодо обов’язковості подання Звіту підприємцями
Відповідно до ст.4 Закону про статистику суб’єктами, на яких поширюється його дія, є, зокрема, респонденти, до яких відносяться фізичні особи, незалежно від їх громадянства, які перебувають на території України, або сукупності таких осіб; фізичні особи, які є громадянами України і перебувають за її межами, або сукупності таких осіб.
До основних прав і обов’язків зазначених респондентів ст.18 Закону про статистику відносить обов’язок «безкоштовно (за винятком проведення окремих вибіркових обстежень фізичних осіб або сукупностей таких осіб, за участь у яких респонденти отримують грошову компенсацію за витрату часу) в повному обсязі за формою, передбаченою звітно-статистичною документацією, у визначені строки подавати органам державної статистики достовірну інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, і дані бухгалтерського обліку». При цьому «склад, обсяги та методологія розрахунків показників, адреси і строки подання статистичної інформації, зазначені у звітно-статистичній документації, є обов’язковими для всіх респондентів і не можуть бути змінені без відповідного дозволу органів державної статистики».
Частиною 8 ст.19 ГКУ встановлено обов’язок усіх суб’єктів господарювання «вести первинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом, а також вести (крім громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які провадять господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці) бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством».
При цьому цією ж нормою «забороняється вимагати від суб’єктів господарювання, відокремлених підрозділів юридичних осіб, виділених на окремий баланс, подання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом».
Слід звернути увагу на те, що, встановлюючи загальний обов’язок подання статистичної інформації, ГКУ забороняє вимагати ту статистичну інформацію, подання якої законом не передбачено.
Поняття суб’єкта господарювання закріплено у ст.55 ГКУ, відповідно до якої «суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством». До них окрім господарських організацій відносяться «громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці».
З викладеного вище стосовно обов’язку подавати статистичну інформацію у вигляді Звіту слід зробити висновок: подавати його фізичні особи – підприємці, які надають послуги з тимчасового проживання, зобов’язані.
А от щодо включення у цей звіт інформації, збирання якої підприємцями законом не передбачено, поговоримо далі.

Чи обов’язкове заповнення усіх розділів Звіту?
Відповідно до п.2 Наказу № 499 цю форму поширено на суб’єктів підприємницької діяльності, які надають послуги з тимчасового розміщування, включаючи і фізичних осіб.
Звіт складається з розділів, у яких повинна вказуватися певна статистична інформація. Щодо заповнення цієї форми Держстат видав роз’яснення від 30.11.2012 р. № 18/1-12/36 (далі – Роз’яснення). Відповідно до Загальних положень Роз’яснень Звіт «відображає дані документів бухгалтерського обліку, а також установчих документів засобу розміщування».
Тобто лише два джерела інформації повинні формувати показники Звіту: бухгалтерський облік і установчі документи.
Щодо бухгалтерського обліку у підприємців слід зазначити наступне. Відповідно до ст.2 Закону про бухоблік у сферу його дії потрапляють усі юридичні особи, створені відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності, «які зобов’язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством». А згідно з ч.2 ст.3 цього ж Закону «бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку».
Відповідно до ст.296 ПКУ єдиною вимогою стосовно ведення обліку платниками єдиного податку першої і другої груп та платниками єдиного податку третьої та п’ятої групи, які не є платниками податку на додану вартість, передбачено лише ведення книги обліку доходів шляхом щоденного, за підсумками робочого дня, відображення отриманих доходів, форма якої та порядок її ведення затверджені наказом Мінфіну України від 15.12.2011 № 1637. Податковий кодекс не зобов’язує фізичних осіб – платників єдиного податку вести бухгалтерський облік.
Стосовно другого джерела заповнення Звіту, а саме стосовно установчих документів, слід вказати на те, що відповідно до ст.87 ЦКУ установчі документи є «ознакою» юридичних осіб. Згідно з ч.1 цієї статті «для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження». При цьому «установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом», які, зрозуміло, фізичним особам просто не потрібні.

Таким чином, дані бухгалтерського обліку, так само як і дані установчих документів, асоціюються законодавством лише з існуванням та діяльністю саме юридичних осіб. Фізичні особи – платники єдиного податку їх не зобов’язані ані створювати, ані мати, а отже й правомірно їх не мають.
Іншими словами, хоча законодавець і встановив обов’язок фізичних осіб подавати статистичний Звіт, однак Держстат унеможливив це, зазначивши у Роз’ясненнях до свого Наказу № 499 лише два джерела заповнення цього звіту, з яких обидва у фізичної особи – платника єдиного податку відсутні. Тож, для виконання обов’язку подання зазначеного звіту, така особа зобов’язана та може заповнити Звіт, наповнивши її лише тією інформацією, яка є (повинна бути) в її розпорядження. Тобто інформацією з книги обліку доходів.

Книга обліку розміщених осіб
У Роз’ясненнях щодо заповнення розділу «Відомості про розміщених осіб» Звіту зазначено, що у графі 4 цього розділу має міститися інформація «про загальну кількість ночівель (для готелів та аналогічних засобів розміщування) або ліжко-днів (для спеціалізованих засобів розміщування) щодо всіх осіб, які були розміщені у КЗР протягом звітного року (для цілорічних КЗР) і за сезон (для сезонних КЗР) з урахуванням окремих категорій – дітей та іноземців (рядки 40 – 41). Цей показник відображає використану кількість постійних і тимчасових місць і визначається на підставі книги обліку розміщених осіб».
Відшукати в законодавстві таку форму обліку, як книга обліку розміщених осіб, не вдалося. Проте вдалося знайти Журнал обліку громадян, які проживають у готелі за формою № 5-г. Не зовсім той документ, про який йдеться в Роз’ясненнях, але й він не є обов’язковим для фізичних осіб – платників єдиного податку.
Форма такого журналу затверджена ще чинним наказом вже нечинного Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 13.10.2000 р. № 230 (далі – Наказ № 230).
Правонаступником (та й то не безпосереднім) вказаного Держкомітету відповідно до Указу Президента України від 31.05.2011р. № 633/2011 є Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (Мінрегіон України). Відповідно до п.8 Положення про це Міністерство, затвердженого зазначеним Указом, Мінрегіон України «у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України». «Накази Мінрегіону України, видані в межах його повноважень, є обов’язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами та місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами».
Попри обов’язковий характер наказів Мінрегіону чинний ще сьогодні Наказ № 230 є обов’язковим «при наданні готельних послуг у Державному підприємстві «Укркомунобслуговування» (готельний комплекс «Предслава»)». При цьому стосовно інших суб’єктів надання готельних послуг Наказ № 230 містить п.2, відповідно до якого Держбуд вирішив «затверджені форми документів первинного обігу та Інструкцію про порядок ведення документообігу при наданні готельних послуг у ДП «Укркомунобслуговування» рекомендувати для застосування готельними підприємствами України незалежно від підпорядкування та форми власності».
Таким чином, Журнал обліку громадян, які проживають у готелі, є рекомендованою, а не обов’язковою формою ведення обліку суб’єктами надання готельних послуг, а це значить, що відсутність його не є порушенням чинного законодавства, що у свою чергу унеможливлює заповнення розділу 3 Звіту.

Якщо врахувати викладені вище висновки про те, що: фізична особа – платник єдиного податку зобов’язана подавати Звіт, але не зобов’язана вести ані бухгалтерський облік, ані Журнал обліку громадян, які проживають у готелі, ані мати установчі документи, то слід дійти узагальнюючого висновку. А саме: фізична особа, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування та надає готельні послуги, зобов’язана подавати Звіт, проте не зобов’язана заповнювати усі розділи цього Звіту.
Фізична особа – платник єдиного податку зобов’язана подавати Звіт із заповненими лише тими розділами, щодо яких вона зобов’язана збирати інформацію шляхом ведення обліку. Іншими словами така фізична особа зобов’язана подавати порожній Звіт.

Поради тим, хто подав Звіт з порушеннями
Зрозуміло, що фізична особа – платник єдиного податку, яка не веде бухгалтерського обліку та Журналу обліку громадян, які проживають у готелі, заповнити достовірною інформацією Звіт не може. Якщо співробітники місцевого органу статистики «примусили» таку особу подати цей Звіт з цифрами, які були розраховані приблизно (йдеться, наприклад, про кількість дітей та дорослих, іноземців) і такий Звіт з такими орієнтовними цифрами або без них все ж було подано, то такій фізичній особі особливо хвилюватися не варто.
Відповідальність за Законом про статистику фактично не настає, оскільки його ст.20 містить відсилочну норму, відповідно до якої «за порушення законодавства про державну статистику винні особи несуть відповідальність відповідно до законів».
Адміністративна відповідальність за порушення порядку подання або використання даних державних статистичних спостережень встановлена, як було зазначено вище, ст.1863 КпАП. Відповідно до цієї норми така відповідальність настає за порушення: неподання органам державної статистики даних для проведення державних статистичних спостережень або подання їх недостовірними; не в повному обсязі; не за формою, передбаченою звітно-статистичною документацією, чи із запізненням; незабезпечення належного стану первинного обліку.
Як бачимо, підприємець може або подати дані для державних статистичних спостережень або недостовірними (приблизними) , або не в повному обсязі (з незаповненими розділами Звіту). У випадку притягнення фізичної особи до адміністративної відповідальності за вказані порушення слід заперечувати за допомогою наведених вище аргументів, а саме: фізична особа – платник єдиного податку не зобов’язана вести облік, який дав би можливість вказати точні дані. Тому ці дані були внесені до Звіту в результаті застосування розрахункового механізму, наприклад, шляхом ділення задекларованої суми доходів на середню вартість кімнати та на середню кількість проживаючих у ній. Такий механізм хоча й є приблизними, але він є найбільш достовірним, оскільки навряд чи працівники органу статистики зможуть запропонувати інший більш достовірніший механізм. А отже й не зможуть притягти до відповідальності за недостовірність.
Якщо ж Звіт було подано без заповнених усіх розділів, то слід заперечувати проти обов’язку заповнення його приблизними даними, оскільки точні дані підприємець мати не зобов’язаний.