Цього разу хочу привернути Вашу увагу до любові. Любові до Бога чи до людини, обирайте самі. Моє усвідомлення цього феномену особливо не поділяє ці дві любові, якщо то дійсно ЛЮБОВ.
Якось хлопець з дівчиною завітали до мудрого священика і запитали у нього, що треба зробити, щоб бути щасливим у шлюбі. Відповідь була така: «Щоб бути щасливим у шлюбі, треба спочатку розлучитися із собою». Той шлюб, де є «я» і «ти», «моє», «твоє» і «наше», я щасливим назвати не можу. Адже постійно треба дбати про «моє», захищаючи його та оберігаючи від «твого» та «нашого», щоб раптом вони не змішалися. Якщо ж чоловік і дружина позбудуться «свого» і матимуть «наше», то ділити їм буде нічого (оскільки ділять на «твоє» і «моє»), захищатися один від одного у них не буде підстав та причин.
Г.Лєйбніц стверджував, що «любити – це знаходити у щасті іншого своє власне щастя». Це як мати, яка відчуває себе щасливою лише тому і лише тоді, коли щасливою є її дитина. Матері достатньо того, що щасливою є її дитина, більше нічого їй не потрібно.
«Справжня любов починається там, де нічого не очікують взамін», вважав Антуан Екзюпері.
В італійській мові слово любов («amore») і слово смерть («morire»), як бачите походять від одного кореня. Тобто той, хто любить, втрачає себе в собі і знаходить себе в іншому, знаходить своє щастя в щасті іншого.
Отже, любити – означає втратити себе самого. Інакше, то буде щось інше, але не любов.
P.S. «Безраздельно предаться любви – не важно, Божественной или земной – значит отречься от всего, включая наше собственное благополучие и нашу способность принимать решения. Это значит – любить в самом полном смысле слова. (Paulo Coelho «La Strega di Portobello»)