Шановні Суб’єкти суспільних відносин,
таке звернення для того, щоб одразу ввести Вас у тему цього листа, якою є відносини, що складаються між людьми у певному колективі певної фірми.
Як Вам точно відомо, стимул за своїм первісним походженням означає палицю, якою підганяли рабів, щоб ті швидше та якісніше виконували свою роботу. Тобто той зовнішній фактор, ймовірний контакт з яким може викликати «зацікавленість» у певній поведінці.
Нещодавно спілкувався з одним керівником, який розповідав про певні способи стимулювання працівників його фірми, тобто його підлеглих, і помітив у розмові, що усе стимулювання цього керівника спрямовано на створення певної кількості стимулів, які діючи на підлеглих ззовні, викликають у них нібито «бажання» краще працювати. Насправді ж, як на мене, такі стимули викликають страх настання небажаних наслідків: отримання меншої кількості доходу, переведення на нижчу посаду, звільнення з роботи, просто гнів чи роздратованість керівника.
І ось якої думки я дійшов: працівник є «зацікавленим» працювати якісно допоки діють такі стимули, такі зовнішні фактори. Коли ж вони перестають діяти (керівник їде у відрядження чи у відпустку), поведінка працівників змінюється, якість роботи знижується.
Більше того, може настати звикання до дії таких стимулів, наприклад, працівник звикає до гніву керівника і перестає болісно на нього реагувати. У такому разі керівнику доводиться ставати ще більш розгніваним і лише для того, щоб зберегти свій вплив на працівника.
Якщо ж стимули перемістити з зовнішнього впливу на вплив внутрішній, тобто коли працівник хотітиме працювати краще, коли це стане його внутрішньою потребою, то відсутність керівника не впливатиме на якість роботи. Страх зовнішніх факторів не викликатиме відповідної зовнішньої поведінки. Бажання віддаватися роботі (свідоме чи підсвідоме), яке не залежить від чинників зовнішніх, залишиться таким, навіть тоді, коли керівника в офісі не буде. Адже бажання контролювати та впливати на нього ззовні неможливо. Його можна лише викликати певними діями керівника: якщо керівник віддається своїй роботі чесно і відверто, вкладає у свою роботу максимум зусиль, є фахівцем у тому, що він робить, допомагає своїм підлеглим реалізувати себе, служить їм прикладом енергійності, надійності, фаховості, чесності, доброти, то підлеглі працівники, які працюють поруч, навряд чи захочуть нашкодити такому керівникові своїм небажанням працювати. Принаймні бажаючий нашкодити скоріше буде виключенням, а не правилом.
Тобто у таких підлеглих скоріше сформується внутрішній стимул, а він у будь-якому разі є більш ефективним за зовнішні стимули, які теж працюють, але не створюють душевного комфорту. Якісна робота, викликана бажанням якісно працювати, як на мене, є більш бажаною за роботу з під палиці, якою б якісною остання не була.