01/05/2011
Шановні власники власного «Я»,
нещодавно слухав інтерв’ю з Любомиром Гузаром. У пам’ять врізалась його думка стосовно так званих цивільних шлюбів, тобто таких шлюбів, коли чоловік і жінка живуть разом, але при цьому шлюб на реєструють та не вінчаються. На думку пана Гузара, такий шлюб суперечить канонам церкви та релігії, так як у такому разі не створюється сім’я у розумінні віруючих людей.
Дещо поміркувавши над цим, дійшов я до такого питання: «У чому причини цивільного шлюбу? Чому чоловік і жінка живуть разом, але не хочуть себе пов’язувати реєстрацією чи вінчанням?» Гадаю, відповіді може бути дві:
1. Чоловік і жінка хочуть випробувати одне одного, розібратися у своїх стосунках, поглядах, ставленні одне до одного, зрозуміти, чи існує кохання між ними.
2. Бувають випадки, коли люди не одружуються через якісь ідейні уподобання, принципові підходи до шлюбу, які не дозволяють їм одружуватися цивільним чи церковним шлюбом принципово.
Не знаю як Вам, але мені перших зустрічалося набагато більше, аніж других.
То що ж таке це бажання пожити, не одружуючись, щоб випробувати почуття. Ніщо інше, ніж страх відповідальності за свій вибір, ніж страх втратити власну свободу, власне вільне «Я». Вибрав, одружився, не той чи не та. Треба розлучатися. Не хочеться приймати таких рішень та нести певний дискомфорт через необхідність офіційного розлучення. А якщо ще й майно якесь з’являється, то це ще більше ускладнює стосунки. То ж краще не зв’язувати одне одного, щоб потім не стримувати формальностями неприйнятний шлюб.
Можливо це й на користь відносинам двох людей, які не забувають про існування можливості розлучення, то ж і не ускладнюють відносини формальностями.
Але з іншого боку: дві людини живуть поруч, маючи у голові думку про можливість розлучення, про можливість існування окремо одне від одного. І ця думка у певні критичні моменти нагадує про себе. То ж відчуватимуть такі люди потребу у створенні чогось єдиного, чим є сім’я, якщо кожен розглядає себе як окремого суб’єкта таких відносин?
Сім’я – це сім Я. Це означає, що створивши сім’ю люди втрачають своє окреме «Я» і набувають одне спільне велике «Я», розглядаючи себе як частинку цього єдиного цілого. То ж ознаками справжньої сім’ї є те, що її частинки створюють єдине ціле, і ці частинки не можуть шкодити одна одній, не можуть сваритися, навіть тихенько ображатися одна на одну. Єдина справжня сім’я виникає тоді, коли два окремих «Я» створюють одне єдине «Я». Хіба може ліва рука ображатися на праву через те, що та менше працює, а ліве око на праве через те, що те менше дивиться. Скоріше за все ліва рука чи ліве око приймуть на себе додаткове навантаження, навіть не замислюючись про те, як його перекласти на іншу частину тіла. Чи не про це кажуть у церкві під час вінчання?
Ентоні де Мелло вважав, що не може щасливим бути у шлюбі той, хто попередньо не розлучився із собою. Створивши одне велике «Я» із двох окремих, щасливими може стати це велике «Я». Двоє окремих вже не можуть бо вони вже не існують окремо. А якщо й існують, то не існує спільне «Я». Тобто немає сім’ї. Є лише дві людини поруч одне одного, але сім’ї немає.
Герман Гессе вважав, що інтенсивно можна жити лише ціною власного «Я». Що більше його у сім’ї ми втрачаємо, то інтенсивнішим стає наше спільне життя. Максимальна інтенсивність настає при максимальному використанні власного «Я».
І якщо розвинути таку думку надалі, то можна усвідомити, що такий підхід розчинення власного Я у спільному стосується не лише щасливої сім’ї, а й щасливого класу у школі, щасливої групи в університеті, щасливої фірми, щасливої команди… Що більше власного «Я» ми витрачаємо, то інтенсивніше ми використовуємо власні сили і можливості, то більше задоволення ми отримуємо, то більше нас влаштовує результат нашої діяльності, то більш щасливими ми стаємо.
За словами Лейбніца, любити означає знаходити власне щастя у щасті іншого. Зверніть увагу, не шукати, а знаходити. Бути щасливим тоді, коли поруч щаслива дружина чи щасливий чоловік.
То ж маємо питання для роздумів: «Чи варте того наше власне «Я» того, щоб за нього так міцно триматися?».