01/06/2011

Шановні Співрозмовники,

пам’ятаєте історію з книги “Буття” Старого Заповіту про Вавилонську вежу? У ній Господь змішав усі мови, і люди не змогли цю вежу добудувати, тому що вони перестали розуміти одне одного. Чи не так і в житті відбувається, коли ми розмовляємо один з одним? Ми говоримо одне, маємо на увазі друге, співрозмовник розуміє нас по-третьому, а відповідає четверте.

І питання не в тому, що один говорить німецькою, а інший англійською. Питання в тому, що однією мовою говорячи, ми умудряємося не розуміти один одного.

Наприклад, 9 із 10 людей, яких я запитував, для чого вони роблять ту чи іншу дію, у відповідь пояснюють мені причину свого вчинку. Але ж я запитував про мету, а не про причину. Спробуйте самі поставити 10 людям питання, яке починається словами: “Зачем…..?”. Якщо більшість з них не почне свою відповідь словами: “Потому что….”, вважайте, що я помилився.

Наславши на людей різні мови, Господь позбавив нас можливості розуміти одне одного. І як результат ми часто не можемо діяти спільно. Діємо кожен у своєму напрямку, як лебідь, щука та рак, або ж як музиканти у Крилова. Віз на місці і музика не лине.

Виявляється говорити однією мовою – не проста річ. Тому й говоримо кожен про своє, не розуміючи одне одного та впадаючи у хаотичні дії. А зовні виглядає так, ніби розмовляємо. Лише уявіть собі, що би сталося, якби ми почали вкладати у слова, що їх ми вживаємо, притаманний їм зміст.

Ми би почали чути і розуміти одне одного. То ж давайте просто порозуміємося!

“Давайте делать паузы в словах, произнося и умолкая снова. Чтоб лучше отдавалось в головах значенье вышесказанного слова” А.Макаревич.

Олександр Єфімов