Станіславський колись сказав: «Любити слід мистецтво в собі, а не себе в мистецтві». Мені дуже до вподоби таке бачення. На мою особисту думку:-          письменник, який пише роман тому, що йому подобається писати, – любить мистецтво в собі, а письменник, що пише з метою сподобатися читачам, – любить себе в мистецтві;

–          викладач, який отримує задоволення від процесу викладання та донесення знань учням, любить мистецтво в собі, а викладач, який прагне стати заслуженим вчителем України і отримувати листи із вдячністю від учнів, – любить себе в мистецтві;

–          лікар, який отримує задоволення від самого процесу лікування та полегшення страждань хворого, – любить мистецтво в собі, а лікар, що очікує від пацієнта визнання та «подяки», любить себе в мистецтві;

–          готельєр, який посміхається від того, що йому приємно приймати гостей, – любить мистецтво в собі, а готел’єр, що сприймає гостей, як джерело доходів, – любить себе в мистецтві;

–          науковець, який пише докторську дисертацію тому, що йому цікаво це робити, цікаво досліджувати складні процеси, – любить мистецтво в собі, а науковець, який прагне до своїх регалій додати «доктор наук», – любить себе в мистецтві;

–          і нарешті, юрист, який отримує задоволення від «занурення» в правове питання, любить мистецтво в собі, а юрист, що прагне визнання його заслуг клієнтом та оплати цих заслуг, – любить себе в мистецтві.

А як на Вашу думку??? Чи хотіли би Ви читати роман письменника, який хоче Вам сподобатися, бути учнем вчителя, який робить усе, щоб стати заслуженим, лікуватися у лікаря, якого цікавить, заплатите Ви чи ні і скільки, відпочивати в готелі, де Вам посміхаються кожного разу, коли Ви даєте «на чай», а не коли Ви зустрічаєтеся, спілкуватися з доктором юридичних наук, який постійно нагадує, що він доктор, бути клієнтом у юриста, якого цікавить чи визнаєте Ви його успішним адвокатом та який гонорар Ви заплатите?