Тема: «Заява про застосування позовної давності як визнання позову»Спрощення судових процедур захисту порушених прав з метою прискорення вирішення спорів є метою, про яку на конференції сьогодні заявлялося не один раз. Проте на сьогоднішній день судові органи часто ускладнюють судовий процес там, де його треба було би спрощувати. Та вагомим є той факт, що для спрощення судових процедур іноді можна і треба просто застосовувати закон.
Відповідно до ст.267 ЦКУ позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Отже, заявляючи про застосування позовної давності, сторона просить відмовити у позові не внаслідок його необґрунтованості, а внаслідок спливу позовної давності, підтверджуючи тим самим існування підстав для задоволення позову. Це підтверджується і пунктом 2.2. Постанови Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»: «Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з’ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв’язку зі спливом позовної давності – за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення».
Отже, оскільки перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (261 ЦКУ), то, заявляючи про застосування позовної давності, сторона (відповідач), такою заявою визнає наступні обставини (факти):
- Факт порушення права позивача;
- Факт порушення цього права саме відповідачем;
- Факт моменту порушення (початок перебігу позовної давності).
Саме з цієї підстави пунктом 2.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зазначено: «Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою».
Однак зміна цивільного законодавства в частині підстав застосування позовної давності з наявності пропуску на наявність заяви ВГСУ сприйняв лише в частині формальної вимоги, упустивши при цьому процесуальну суть заяви про застосування позовної давності.
Обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання (ст.35 ГПКУ, як аналог ст.61 ЦПКУ).
Визнанням таких обставин у сукупності відповідач фактично визнає і сам позов та просить суд у його задоволенні відмовити з підстави пропуску позовної давності. Отже, заява про застосування позовної давності є фактично визнанням позову.
У таких випадках втрачає сенс розгляд матеріально-правового спору, оскільки такий матеріально-правовий спір припиняється і суд розглядає (має розглядати) лише спір про те, чи слід вважати поважними причини пропуску позовної давності позивачем.
Процесуальний механізм ухвалення судового рішення в позовному провадженні без розгляду справи по суті міститься в ЦПКУ. Так, відповідно до ч.3 ст.130 ЦПКУ у попередньому судовому засіданні для врегулювання спору до судового розгляду суд з’ясовує, у тому числі, чи визнає позов відповідач. При цьому ухвалення у попередньому судовому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому статтею 174 ЦПКУ, а саме до ухвалення судового рішення у зв’язку з визнанням позову відповідачем суд роз’яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення (ч.2.ст.174 ЦПКУ); у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. І лише якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (ч.4 ст.174 ЦПКУ). Аналогічне положення міститься в ч.6 ст.22 ГПКУ: «Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси». А також ч.5 ст.78 ГПКУ: «…визнання позову відповідачем викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.
У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб».
Хоча ГПКУ містить норми, що регулюють дії судді по підготовці справи до розгляду (ст.65 ГПКУ), однак в господарському процесі відсутня така процесуальна форма стадії провадження до судового розгляду, як попереднє судове засідання. Тому логічним було би розгляд заяви про застосування здійснити у судовому засіданні до початку розгляду справи по суті. При цьому слід уточнити у відповідача, чи визнає він вказані раніше факти та чи визнає він позов в цілому; чи усвідомлює відповідач наслідки подання заяви про застосування позовної давності стосовно матеріально-правової вимоги позивача (позову). І якщо відповідач наполягає на застосуванні позовної давності, то матеріально-правову вимогу позивача (позов) слід вважати визнаною, і доказову діяльність суду та учасників процесу зосередити на оцінці причин пропуску позовної давності.
У разі визнання такого порядку вирішення господарських матеріально-правових спорів обґрунтованим та законним, у постанові Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» пункт 2.2. слід викласти в такій редакції:
«2.2. За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з’ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи визнає відповідач, який заявив про застосування позовної давності, факти порушення ним права позивача, момент такого порушення, чи не здійснено відповідачем таке визнання внаслідок примусу, чи не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб дії відповідача, чи усвідомлює відповідач наслідки такого визнання вказаних фактів як визнання позову. І лише після цього суд повинен визнати зазначені обставини як такі, що не підлягають доказуванню відповідно до ст.35 ГПК України, вирішити питання оцінки причин пропуску позовної давності та відмовити в позові у зв’язку зі спливом позовної давності, або задовольнити позов у разі визнання судом причин пропуску позовної давності поважними».
П. 2.3. зазначеної постанови Пленуму ВГСУ слід виключити.
Такий порядок застосування позовної давності є ефективнішим за існуючий та надає наступні можливості:
- Зекономити процесуальні засоби: час та судові витрати, пов’язані з дослідженням доказів.
- Дисциплінувати сторони, а саме відповідача, оскільки зобов’яже останнього визначитися із способом захисту: заперечення по суті чи заява про застосування позовної давності.
- Таким чином буде усунута можливість зловживання відповідачем процесуальними правами шляхом твердження взаємовиключних обставин як підстав заперечень.
- Зменшити кількість підстав для апеляційного та касаційного оскарження, оскільки оскаржувати можна буде лише в частині оцінки причин пропуску позовної давності позивачем.