боятися когось – означає боятися не лише тих наслідків, які нам не подобаються. Боятися можна ще й того, що може не статися, що певні бажанні для нас наслідки спілкування з людиною не настануть.
Ремарк вважав, що не варто прив’язуватися до однієї людини усім серцем, бо що залишиться, коли така людина піде. У нашій адвокатській діяльності не слід залежати від одного клієнта, бо що станеться, коли він вирішить припинити користуватися адвокатськими послугами, або ж коли кількість юридичних питань у нього зменшиться?
Однак, залежати від людини не означає лише матеріальну залежність. Навіть коли ми хочемо просто поваги, доброго слова, посмішки від когось, ми залежимо від того, отримаємо ми це чи ні. А так як ми цього дуже хочемо, то починаємо свідомо чи підсвідомо змушувати людину нас поважати, нам посміхатися, казати нам компліменти… Принаймні, робити усе, щоб так сталося.
У такому разі така людина перетворюється на пружину, яка робить те, чого ми від неї чекаємо, поки ми на неї тиснемо. Що ж стається з пружиною, коли ми натиснули так, що й утримати важко? Вона випрямлюється і нам може статися дуже боляче.
Коли ми себе намагаємося піднести в очах людей, від яких ми залежимо, то є певна ймовірність, що це станеться. А чи втримаємося ми на тій висоті, якщо потрапили туди завдяки лише своїм зусиллям, а не піднесені туди людьми незалежно від наших бажань? Падати буде боляче.
Пам’ятаєте притчу “Від Луки 14”?
8 Коли хто покличе тебе на весілля, не сідай на першому місці, щоб не трапився хто поважніший за тебе з покликаних,
9 і щоб той, хто покликав тебе та його, не прийшов і тобі не сказав: Поступися цьому місцем! І тоді ти із соромом станеш займати місце останнє…
10 Але як ти будеш запрошений, то приходь, і сідай на останньому місці, щоб той, хто покликав тебе, підійшов і сказав тобі: Приятелю, сідай вище! Тоді буде честь тобі перед покликаними з тобою.
11 Хто бо підноситься буде впокорений, а хто впокоряється той піднесеться.
От і виходить, що ті люди, чиєї поваги, любові, компліментів… ми прагнемо, створюють ймовірність не настання тих наслідків, яких ми прагнемо, чого ми насправді боїмося. Ми дуже хочемо, щоб нас любили і боїмося того, що це не станеться. То ж чи любимо ми самі тих людей, посмішки і поваги від яких прагнемо, на яких тиснемо, яких боїмося? Мабуть, що ні.
Любити можна тільки тоді, коли не залежиш від того, кого любиш, коли його не боїшся.
Далі буде завтра.
Олександр Єфімов