25/11/2011

Любі мої,

уявіть собі, що на Вас повільно їде поїзд, а Ви – на колії. Що Вам швидше вдасться: потягнувши його, збільшити його швидкість, чи упершись, зупинити його?

А тепер уявіть себе продавцем у хлібному магазині: покупець, який хоче заплатити менше, а отримати більше вибирає собі хліб. Ви йому кажете, що хліб “Фітнес”, хоча й коштує 14 гривень, корисніший та смачніший за хліб “Чабатта”, який коштує 8 гривень. Але покупець впертий і хоче купити “Чабатту”, тому що за цей хліб віддати треба менше. Як Ви гадаєте, купить він “Фітнес”?

Виходить, що так само і з поїздом: він Вас просто посуне уперед, якщо Ви упиратиметесь. І навряд чи прискориться, якщо Ви його тягтимете. Навіть, якщо зважувати на Вашу силу.

Більшість моїх знайомих вважають, що якщо хочеш отримати щось, треба віддавати. Або ж віддавати варто для того, щоб отримати. І дуже мало тих, хто готовий віддавати без будь-якого бажання отримувати. От і виходить, що і продавець хліба, і покупець хочуть отримати, віддаючи менше і отримуючи більше. Тобто вони діють у протилежних напрямках, а це погашає бажання і можливість досягти спільної мети, бо кожен прагне досягнення лише своєї мети. І абсолютно не переймається метою іншого.

Якщо ж припустити, що хтось із них, хоча б один, втратить бажання отримувати більше, ніж віддавати, то що з того вийде? Продавець, який матиме бажання задовольнити потребу покупця у хлібові, а не власну потребу у виторгу, скоріше за все продасть хліб покупцеві той хліб, який тому до вподоби, а не той, що коштує більше. Покупець же у свою чергу, прийде знову у Ваш хлібний магазин, бо тут йому не треба боротися з продавцем.

Знаєте, чому мені не подобається їздити у Крим? Тому що там мене не полишає відчуття, що усі мене оцінюють з точки зору, скільки з мене можна отримати. Якось дуже не комфортно почуваюся.  А от в австрійських готелях хочеться платити.