10/12/2011

Любі члени суспільства,

часто чую, що за радянських часів ми мали певні цінності, якими й керувалися у своєму житті. Проблема ж сьогодення у відсутності цінностей. Суспільство невідомо, куди йде. Гадаю, Ви також це чули. І
от замислився про те, що ж таке цінності. Я їх для себе умовно поділив на дві категорії:
– ті, що народилися у моїй душі, у моєму серці. Тобто ті, джерелом яких є я сам;
– та ті, що нам їх нав’язала держава чи ще хтось.

Відрізнити перші від других іноді досить важко, настільки вони переплелися між собою й укорінилися у нашій свідомості. Наприклад, усі Ви чули про те, що Україну треба любити. І мабуть більшість із Вас скаже, що вони люблять Україну. Тільки от усі, хто мені казав, що любить Україну, не одразу могли пояснити, що саме вони люблять. Одні говорили про Україну в географічному розумінні, інші – в політичному, ще інші – в історичному. Хтось любить український менталітет, а хтось – самих українців. Й усі ці пояснення не були повними.

Наприклад, у географічному розумінні ми любимо територію на земній кулі, яка має назву “Україна”. Але якщо завтра російська та українська влада домовляться про те, щоб Україні відійшла Кубань, а Росії – Крим, що ми тоді любитимемо?

У політичному плані слід любити наші органи влади з їх персональним складом. Як Ви гадаєте, коли Янукович перестане бути Президентом, його так само любитимуть ті, хто любить зараз.

В історичному плані ще важче любити Україну. Для цього потрібно визначитися із підручником з історії, який описує саме ту Україну, яку ми любимо. Адже не усі вони мають однаковий погляд на історичні події, та й не усі факти висвітлюють. Різну Україну вони змальовують.

Український менталітет – ще більш різнобарвне явище: є схід, південь, північ та захід України. І там живуть люди з різним менталітетом. Більше того, у мене є знайомі, які справжній український менталітет вбачають лише в українцях діаспори в Канаді.

То звідки ж ця цінність “Любити Україну”? Гадаю, це придумали можновладці для того, щоб уникати відповіді на питання: чому ми повинні платити їм податки? Або чому ми повинні безоплатно служити в українській армії?…

Ще приклад? Будь ласка: ДРУЖБА. Навряд чи хтось із Вас поставить під сумнів факт існування цього явища. З усіх людей, кого я запитував, хто такий друг, більшість відповідала як у тій пісні: “…друг в беде не бросит, лишнего не спросит. Вот, что значит настоящий верный друг”. Тобто друг – це той хто прийде на допомогу, поділиться останнім… Суто споживчий підхід. А якщо не поділиться і не прийде на допомогу, то почує фразу: “А я думав, ти – мій друг”.

Менша частина опитуваних мною має так званий альтруїстичний підхід: “Друг – це той, кому я готовий допомогти, з ким я готовий поділитися останнім…”. Як на мене, такий підхід до дружби потрібен тому, хто допомагати готовий не усім, а лише друзям. Усі інші не друзі, то ж хай ходять голодні. Моя совість чиста.

Як Ви вважаєте, чи були у Ісуса Христа друзі?

Виходить, що людина, яка готова допомагати, справжній альтруїст, не має потреби у поділі людей на друзів і не друзів. Ремарк притримувався думки про те, що не варто “опошлять любовь дружбой”.

Але ж як без друзів? Вони повинні бути навіть тоді, коли я не знаю, що це таке, ДРУЖБА. Мабуть саме тому хтось вважає, що у нього 100 друзів, а хтось другом вважає одну єдину людину.

Повертаючись до цінностей, скажу Вам свою думку: більшість з них придумали можновладці для того, щоб зручніше було нами керувати. Справжніми ж цінностями є ті, що ми їх народили та зростили у своєму власному серці. Лиш би навчитися їх розрізняти.

То ж бажаю Вам навчитися розрізняти справжні і несправжні цінності!!!