Вітаю Вас,

багатьох цей мій лист має шокувати. Так вже склалося, що це моє усвідомлення я вже декому розповідав. І в усіх, кому я це розповів, це викликало шок… Маю на увазі другу частину цього листа.

Перша частина. Про негативні емоції.

Пару місяців тому Клієнт «звинуватив» мене у тому, що по мені не видно, що я переживаю за його справу. Насправді, я дійсно не переживав. Просто аналізував ситуацію і планував дії.

Сталося так. Наприкінці вересня апеляційний суд розглядав справу. Я прогнозував Клієнтові два варіанти результату у разі вчинення дій, яких бажав сам Клієнт: оптимістичний варіант «А» і песимістичний варіант «Б». Ймовірність першого – 5%, другого – 95%. Тому я пропонував змінити тактику захисту. Клієнт же наполягав на продовженні. Спрацював песимістичний варіант «Б».

Ось тут Клієнт занервував і докоряв мені тим, що я не нервую, бо по мені того не видно. Я ж у свою чергу пропонував йому варіант процесуальних дій, який приведе назад до оптимістичного варіанту «А». Врешті решт так учора й вийшло: суд ухвалив рішення на нашу користь і ми повернулися до оптимістичного варіанту «А». Але його ймовірність тепер зросла з 5% до 95%. Тобто наразі Клієнт опинився у ситуації, яка набагато краща за ту, якої він прагнув два місяці тому.

Учора отримав від цього Клієнта електронного листа з таким змістом: «Спасибо». Вже без негативних емоцій.

Частина друга. Шокуюча.

Коли в мене помирає близька людина, то на похованні я стою дивлюся на небіжчика і згадую усілякі дрібниці, які викликали негативні емоції у моїх стосунках з нею. І розумію, що то були нічого не варті дрібниці, і без тих негативних емоцій можна було легко обійтися. Але вони були і залишилися у пам’яті у вигляді досвіду.

Такого досвіду маю достатньо, бо вже не маю ані батьків, ані брата. Але той досвід з дрібницями, не вартими негативних емоцій, повторювати не хочу.

Уявіть собі, якщо такі думки донести дитині у процесі виховання, то чи стане вона нервуватися за не так покладену виделку, чи не таку іграшку…? Чи стане вона ображатися і сваритися з батьками, братом, сестрою, знаючи, що колись вони помруть і їй доведеться ці образи і сварки згадати?

А Ви самі станете сваритися з людиною чи ображатися на неї, якщо уявите, що вона скоро (наприклад, сьогодні о 24-00) помре і Ви згадуватимете усі дрібниці, не варті негативних емоцій?

Пробачте, якщо дещо шокував Вас.