Якось мав таку розмову з працівником:

Працівник: – Чому, коли я запропонував зробити на стінах магазину барельєф, ти не погодився, а потім прийняв рішення розмалювати стіни?

Я: – Тебе цікавить, чому була реалізована саме моя ідея, а не Твоя?

– Так. Чому?

– А Ти можеш зараз уявити, що ідея розмалювати стіни є Твоєю, а ідея зробити барельєф – моєю?

– Можу. А чию ідею у такому разі реалізовано?

– Твою. Стіни розмалювали. Саме так, які вони зараз. Результат той самий, що й зараз: гарні стіни, лиш ідея Твоя, а не моя. Питання про те, чому розмалювали стіни, а не зробили барельєф, залишається?

– У такому разі питання знімається. Адже реалізована ідея є моєю.

– То ж різниця не в тому, що на стінах, а в тому, чия саме ідея реалізована. Так? Більше цікавить кому належать лаври, а не те, що зроблено?

Часто у нас виходить, що багато речей, подій, фактів нам не подобається, бо не ми є їх авторами. І навпаки: ті речі, які створили ми, – найкращі. Ми готові жертвувати гарно розписаними стінами на користь не дуже гарного і значно дорожчого барельєфу лише тому, що не саме я є автором ідеї.

А тепер уявіть собі, скільки цікавого, корисного, доброго ми втратили лише через те, що не ми це придумали, що не ми будемо героями створеного; через те, що нас більше цікавить не те, що ми робимо, а те, хто робить.

У нас на фірмі не погодилися виплатити квартальну премію працівникам з тієї причини, що не знайшли згоди, чию саме ідею щодо розмірів премії схвалити. Виходить, що краще залишити наших працівників без премії взагалі, аніж погодитися не зі своєю пропозицією.

Отже, саме прив’язаність до свого іміджу, перешкоджає нам творити щось корисне, цікаве. Гадаю, саме це й мав на увазі К.Станіславський, сказавши «Треба любити мистецтво у собі, а не себе у мистецтві».

То ж бажаю Вам полюбити саме мистецтво у собі!!!