Керівник підприємства без зарплати: чи можливо?

Г-та “Бухгалтерія”, № 31 (1278), 31 липня, 2017, стор. 16-19.

Нормативна база

ЦКУ

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV

ГКУ

Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV

ПКУ

Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI

МКУ

Митний кодекс України від 13.03.2012 р. № 44495-VI

КЗпП

Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. № 322-VIII

Закон № 755

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.2003  р. № 755-IV

Закон № 996

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999  р. № 996-ХIV

 

 

Керівник господарського товариства – ще досить не досліджене явище в нашому житті. Наприклад, чому спір щодо його обрання зборами учасників є корпоративним і розглядається у господарському суді, а щодо виплат йому компенсацій та зарплати – в суді загальної юрисдикції? Чому його спочатку усувають від повноважень і лише потім, з часом, відбувається його звільнення з роботи? Чому без повноважень керівника, керівник ще має право на зарплату?

Усі ці питання (перелік далеко не вичерпний) свідчать про складність такого правового явища, як керівник господарського товариства.

 

Законодавчо-теоретичні засади управління господарським товариством

 

Відповідно до ст.92 ЦКУ, що врегульовує дієздатність юридичної особи, набуття цивільних прав та обов’язків, їх здійснення юридичною особою відбувається через її органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. При цьому «порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом». У певних випадках, встановлених законом, юридична особа може здійснювати свою дієздатність через своїх учасників. Відомості про органи управління разом з іншою інформацією відповідно до ст.89 ЦКУ вносяться до Єдиного державного реєстру (далі – ЄДР).

Згідно із ст.65 ГКУ «власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів». Керівника підприємства призначає (обирає) власник (власники) підприємства або уповноважений ним орган.

Такий керівник підприємства без довіреності[1] діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Отже, якщо в статуті чи в установчих документах підприємства не зазначено інше, то представником свого підприємства перед державним реєстратором та іншими особами може бути власник такого підприємства, або уповноважений таким власником керівник. Може у процесі реєстрації бути й інша особа, але в даному випадку це не принципово.

При цьому з керівником, який не є засновником, а є найманим працівником відповідно до ч.4 ст.65 ГКУ «укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов’язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін». Отже з найманим керівником господарського товариства має укладатися договір (контракт), який є підставою для виникнення прав, обов’язків та відповідальності. Проте укладення такого договору відбувається, як застережено в ч.4 ст.65 ГКУ, лише «у разі найму». Отже, коли між власником і керівником відносини найму відсутні, то й зазначений договір (контракт) не укладається. Отже, законодавець припускає існування правовідносин власника з керівником без укладення договору (контракту).

Відповідно до ст.24 КЗпП при укладенні контракту додержання письмової форми є обов’язковим. У ч.3 ст.21 КЗпП зазначено, що контракт є особливою формою трудового договору. У ньому угодою сторін встановлюються «строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін». При цьому «сфера застосування контракту визначається законами України».

Як бачимо, ані ЦКУ, ані ГКУ не вказують на те, що у разі обрання чи призначення найманого керівника господарського товариства, в останнього виникають певні обов’язки, пов’язані з цією посадою. Виникнення обов’язків і відповідальності і ГКУ, і КЗпП пов’язують з виникненням трудових правовідносин, а саме з укладенням трудового договору (контракту). Та це й логічно, бо якби обов’язки і відповідальність керівника господарського товариства виникали з моменту його обрання, то цими обов’язками і відповідальністю можна було би обтяжувати будь-кого без його згоди. Можна було б, наприклад, Президента України обрати керівником ТОВ «Х». Однак без згоди останнього керівником ТОВ «Х» він не стане.

З викладеного слідує, що для виникнення саме обов’язків і відповідальності керівника господарського товариства первинним є укладення з ним трудового договору (контракту). Рішення учасників господарського товариства про обрання певної особи керівником є підставою для укладення такого договору (контракту), а також є підставою для виникнення у такої обраної особи повноважень діяти від імені господарського товариства.

Укладення трудового договору (контракту) є підставою виникнення трудових правовідносин, а отже й підставою виникнення обов’язку роботодавця виплачувати заробітну плату такому керівнику. Отже, якщо з керівником трудовий договір (контракт) не укладається, то й не виникає підстава для трудових відносин так само, як і не виникає обов’язок власника виплачувати такому керівнику зарплату. Бо власник не набуває статусу роботодавця.

 

Інформація про керівника в ЄДР.

 

Відповідно до п.13 ч.2 ст.9 Закону № 755 в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичну особу, у тому числі «відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи – також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи».

Як видно з наведеного, в ЄДР не включається інформація стосовно наявності трудових відносин з керівником. Крім того, така інформація, як «дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи» свідчить про те, що між керівником юридичної особи виникають відносини представництва, що вже характеризує їх як цивільно-правові, а не як трудові правовідносини.

Слід нагадати, що згідно із ст.237 ЦКУ представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Іншими словами, представництво виникає з цивільно-правових, а не трудових відносин. Навіть, якщо представником є працівник юридичної особи (керівник, юрисконсульт, фінансовий директор…), його повноваження як представника ґрунтується на актах ЦПХ. Що ж до трудового договору (контракту), то він лише підтверджує призначення певної фізичної особи на певну посаду, та отримання нею повноважень, що ґрунтуються все на тих же актах ЦПХ. І права на оплату праці.

 

Таким чином цілком в межах правового поля знаходиться ситуація, коли керівник юридичної особи має повноваження керівника та не має трудових правовідносин з такою юридичною особою. Тобто, керівник юридичної особи з точки зору її представництва перед іншими особами діє як представник на підставі представництва, що ґрунтується на нормах цивільного, а не трудового права. Та врешті-решт не цікавлять і не повинні цікавити ані органи державної влади, ані контрагентів юридичної особи трудові правовідносини такого представника з самою юридичною особою. Адже органи державної влади і контрагенти вступають у правовідносини саме з юридичною особою в особі її керівника, а не з самим керівником. І цікавити їх мають лише наявність повноважень керівника бути представником юридичної особи. Та просто варто дати собі відповідь на питання: «Що би ВАС цікавило у разі укладання господарського договору з підприємством: умови праці і зарплата директора, чи наявність у нього повноважень на укладення такого договору?»

 

Інші акти законодавства щодо керівника та його повноважень.

 

Так, відповідно до ст.8 Закону 996 питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Крім того, відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого строку, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. Як видно з наведеного:

  • йдеться про компетенцію, тобто про повноваження, які, як відомо, виникають з корпоративних правовідносин, а не трудових;
  • йдеться про уповноважений орган. Цей термін теж стосується саме повноважень, які є синонімом поняття «компетенція» і ґрунтується на актах ЦПХ;
  • в обох випадках йдеться про отримання таких повноважень «відповідно до законодавства та установчих документів». Трудовий договір не є ані законодавством, ані установчим документом.

 

У ст.11 Закону 996 вказано, що фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства. І хоча в цьому разі посилання на підстави повноважень керівника не зазначені, користуючись аналогією закону, слід повернутися до ст.8 Закону 996 та вважати, що керівник такі повноваження отримує від власника в силу установчих документів та законодавства. Це підтверджується й тим, що відповідно до ст.3 цього ж Закону фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

 

Пп.48.5.1. п.48.5. ст.48 ПКУ передбачає, що податкова декларація повинна бути підписана керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу, якщо така є. Як видно, ПКУ також акцентує увагу на повноваженнях, а не на трудових правовідносинах, і прямо відсилає при цьому до осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку.

 

У ст.4 МКУ при визначенні термінів, що у ньому застосовуються, до складу посадових осіб віднесено керівників та інших працівників підприємств, які в силу постійно або тимчасово виконуваних ними трудових (службових) обов’язків відповідають за додержання вимог, встановлених МКУ, законами та іншими нормативно-правовими актами України, а також міжнародними договорами України, укладеними у встановленому законом порядку.

Не зовсім чітко зазначено про те, що частина: «які в силу постійно або тимчасово виконуваних ними трудових (службових) обов’язків відповідають за додержання вимог» законодавства, стосується не лише «інших працівників», а й керівників. Тож можна стверджувати також і про те, що ця частина стосується обох категорій посадових осіб: керівників та інших працівників, і про те, що вона стосується лише інших працівників. Крім того, що це логічно, слід зазначити, що МКУ надалі (після ст.4) оперує поняттям «посадові особи» в основному щодо посадових осіб органів доходів і зборів.

Що ж до підприємств, то тут в основному застосовується термін «керівник». Особливо там, де йдеться про те, що у відносини з державними органами вступає підприємство. Так, наприклад, відповідно до ст.26 МКУ скарга підприємства на дії органів доходів і зборів повинна «бути підписана керівником зазначеного підприємства або особою, яка виконує його обов’язки». Зважте на те, що не посадовою особою, а саме керівником. Бо йдеться про повноваження бути представником юридичної особи.

 

Звільнення керівника, як приклад розмежування корпоративних (цивільно-правових) і трудових правовідносин.

 

Бувають випадки, коли звільняти посаду керівника не хоче сам керівник господарського товариства. Його небажання звільняти свою посаду може носити так званий «корпоративний характер», тобто виходити з небажання втратити повноваження керівника господарського товариства, або ж «трудовий характер», тобто виходити з небажання втратити заробітну плату.

Враховуючи подвійний характер правовідносин (корпоративні/цивільно-правові та трудові правовідносини), розривати їх у цьому разі також потрібно у двох площинах.

Що стосується корпоративних правовідносин, то у цьому разі йдеться про позбавлення керівника повноважень представника господарського товариства. Як було зазначено, відповідно до ст.65 ГКУ «власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів». Отже стосовно управління підприємством ГКУ розуміє саме здійснення власником своїх прав.

Свої повноваження власник може делегувати керівникові, уповноваживши його діяти від імені підприємства, представляти його інтереси… Оскільки саме власник може уповноважити керівника, а не навпаки, то слід виходити з того, що увесь комплекс таких повноважень апріорі належить саме власнику. І саме власник ними може розпоряджатися, уповноважуючи ту чи іншу особу на вчинення відповідних дій від імені підприємства. Тобто йдеться про звичайне представництво відповідно до ст.237 ЦКУ.

Тож, скасувавши акт органу юридичної особи, на підставі якого виникло представництво, власник юридичної особи може вважати, що зникла й підстава для такого представництва. Таким чином, для того, щоб позбавити керівника повноважень власник/власники, які прийняли рішення про обрання/призначення конкретної фізичної особи на посаду керівника, мають скасувати це рішення. Для того, щоб були підстави для внесення відповідних змін до ЄДР, необхідно, щоб таке скасування відбулося разом з призначенням нового керівника.

Що стосується трудових правовідносин, то у цьому разі слід керуватися загальними положеннями КЗпП. У цьому випадку йдеться про розірвання трудового договору (контракту). Згідно з ч.6 ст.65 ГКУ керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.

Підстави для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу зазначені у ст.40 КЗпП.

У ст.41 КЗпП вказані додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов. Так з керівником підприємства трудовий договір може бути розірваний у випадках одноразового грубого порушення ним трудових обов’язків або винних дій керівника підприємства внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати, або відповідно до Закону України від 13.05.2014 № 1255-VII у разі припинення повноважень посадових осіб. Але слід звернути, що йдеться не про автоматичне розірвання договору з керівником підприємства, а лише про виникнення юридичної підстави для цього. Тобто йдеться про так званий складний юридичний факт, коли дві дії, а не одна свідчать про припинення правовідношення.

Також, згідно із доповненням, внесеним у вказану статтю 41 КЗпП (п.5), договір з керівником підприємства може бути розірваний і без пояснення будь-яких причин, якщо власники (засновники) підприємства приймуть рішення про припинення повноважень (зміну) керівника підприємства. В цьому випадку вони повинні виплатити керівнику, що звільняється заробітну плату за півроку, так званий «золотий парашут» (ст.44 КЗпП).

 

Представництво та плата за нього.

 

Зрозуміло, що власники юридичної особи вправі уповноважити керівника, просто обравши його на загальних зборах учасників, або ж в інший спосіб, передбачений установчими документами.

Проте власник не позбавлений застосувати інші правові механізми. Наприклад, він може укласти з керівником договір доручення, за яким керівник зобов’язується вчинити від імені та за рахунок власника певні юридичні дії (ст.1000 ЦКУ). При цьому відповідно до ст.1007 ЦКУ довіритель (тобто власник) зобов’язаний видати повіреному (тобто керівнику) довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення. І  в результаті слід вважати, що керівник набув своїх повноважень і вправі представляти господарське товариство у відносинах з державними органами та контрагентами.

Стосовно плати слід мати на увазі, що вона передбачена диспозитивною нормою, а саме ч.1 ст.1002 ЦКУ, відповідно до якої повірений має право на плату за виконання свого обов’язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Диспозитивний характер цієї норми свідчить про право сторін від неї відступити. Тобто за договором доручення керівник може вчиняти юридичні дії на безоплатній основі.

 

Таким чином:

  1. Керівником юридичної особи фізичні особи стають у межах та в результаті цивільно-правових відносин.
  2. У межах трудових відносин керівники набувають відповідних обов’язків та права на оплату працю, а не повноважень.
  3. Трудовий договір (контракт) з керівником не передбачений чинним законодавством, як обов’язковий.
  4. Оплата праці керівника, у зв’язку з необов’язковістю трудового договору (контракту) також є необов’язковою.

 

[1] У ГКУ, на думку автора, помилково вказано, що керівник підприємства діє без доручення, а не без довіреності. Доручення на вчинення певних юридичних дій є істотною умовою договору (контракту) з таким керівником. А довіреність – це документ, яким підтверджуються повноваження керівника. Саме довіреність керівникові не потрібна, оскільки його повноваження підтверджуються відповідним записом в ЄДР (прим.авт.).