БухгалтеріяUA, № 39 (65), 23.09.2019, стор. 37

Питання: Підприємство має намір провести виїзний корпоратив у нашому готелі. Від імені підприємства бронює та оплачує кімнати в готелі компанія – посередник (туроператор). Чи можемо ми з метою нестягнення туристичного збору з працівників підприємства використати наказ про відрядження їх підприємства – роботодавця, а не туроператора, від якого готель отримав оплату?

Відповідь: Згідно з пп.268.2.1. п.268.2. ст.268 ПКУ платниками туристичного збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаної територіальної громади про встановлення туристичного збору, та тимчасово розміщуються у місцях проживання (ночівлі), визначених пп.268.5.1 п.268.5 цієї ж статті.

ПКУ не ставить набуття статусу платника туристичного збору в залежність від факту оплати готельних послуг. Обов’язок сплатити туристичний збір виникає навіть тоді, коли турист поселяється (ночує) безоплатно. Тим більше не ставить ПКУ обов’язок сплати ТЗ у залежність від того, хто саме оплачує готельні послуги: працівник, його підприємство чи туроператор…

Механізм сплати ТЗ полягає в тому, що платники збору сплачують його авансовим внеском перед тимчасовим розміщенням у місцях проживання (ночівлі) податковим агентам, які справляють збір за ставками, у місцях справляння збору та з дотриманням інших вимог, визначених рішенням відповідної місцевої ради (пп. 268.6.1. п.268.6. ст.268 ПКУ).

Особа здійснює тимчасове розміщення платника збору у місцях проживання (ночівлі), що належать такій особі на праві власності або на праві користування, виключно за наявності у платника збору документа, що підтверджує сплату ним туристичного збору відповідно до ПКУ та рішення місцевої ради (пп. 268.6.2. п.268.6. ст.268 ПКУ).

Таким чином, незалежно від того, хто оплачує готельні послуги, платник туристичного збору – фізична особа за наявності критеріїв виникнення у неї обов’язку сплати ТЗ, а саме поселення у місцевості, де діє туристичний збір, зобов’язана сама сплатити такий збір податковому агенту.

Відповідно до пп.«б» пп.268.2.2. п.268.2 ст.268 ПКУ платниками ТЗ не можуть бути особи, які прибули у відрядження. Тобто документ, який підтверджує факт прибуття особи у відрядження, є тією самою «індульгенцією», який звільняє фізичну особу від обов’язку сплати ТЗ, а готель – від обов’язку поселяти виключно після сплати авансом такого ТЗ.

Щодо підприємств та установ, які фінансуються з державного бюджету, службові відрядження регулюються Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом МФУ від 13.03.1998 № 59 (у редакції наказу МФУ від 17.03.2011 № 362), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.03.1998 за № 218/2658. Відповідно до п.1 розділу ІІ цієї Інструкції направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, найменування підприємства, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження.

Для підприємств, які не фінансуються з державного бюджету, спеціального нормативного акту про порядок оформлення відрядження українське законодавство не містить. Тож застосування ними вказаної Інструкції за аналогією є цілком виправданим.

Таким чином, у разі прибуття працівників підприємства на корпоратив у готель, послуги якого оплачені туроператором, та пред’явлення такими працівниками наказу (розпорядження) про відрядження турагент не вправі стягувати з них, вимагати сплати ними туристичного збору. Оплата готельних послуг будь-ким іншим, аніж самі працівники, не є підставою, яка позбавляє їх статусу осіб, що прибули у відрядження та підлягають звільненню від сплати ТЗ.