Що робити колишньому спрощенцю…

БухгалтеріяUA, № 46 (72), 11.11.2019, стор. 11-12

Вже встиг наробити галасу Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо детінізації розрахунків у сфері торгівлі і послуг» від 20.09.2019 № 129-IX (далі – Закон № 129), метою якого, як свідчить його назва, мала би бути детінізація розрахунків у сфері торгівлі і послуг.

Та окрім детінізації цей Закон № 129 вже встиг отримати славу такого, виконання якого є вкрай незрозумілим, а точніше незрозумілою є можливість його виконання платниками податків. І якщо для початку застосування РРО з 19 квітня наступного року доведеться зробити зайві рухи, витратити зайві кошти, і, принаймні, час для того є, то є у цьому Законі № 129 й вимоги, виконати які треба вже, а як саме це зробити – невідомо чи, принаймні, незрозуміло.

Так, відповідно до Прикінцевих положень Закону № 129, він набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування. Опублікований він у газеті «Голос України» 19 жовтня поточного року, тож день 19 квітня 2020 року, як дата набрання ним чинності цілком зрозумілий.

Без відповіді залишається питання про те, як виконати Закон № 129 у частині, в якій він набирає чинності з дня, наступного за днем опублікування, тобто з 20 жовтня поточного року вже набрав чинності. А це, наприклад, зміни внесені до підпункту 8 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу. Відповідно до цієї норми не могли бути платниками єдиного податку першої – третьої груп, суб’єкти господарювання (юридичні та фізичні особи – підприємці), які здійснюють діяльність з надання послуг пошти (крім кур’єрської діяльності) та зв’язку (крім діяльності, що не підлягає ліцензуванню). З 20 жовтня до таких суб’єктів господарювання долучено й тих, хто здійснює діяльність з:

  • надання послуг фіксованого телефонного зв’язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв’язку (місцевого, міжміського, міжнародного),
  • надання послуг фіксованого телефонного зв’язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв’язку (місцевого, міжміського, міжнародного),
  • надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв’язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв’язку,
  • надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж.

І якщо щодо послуг зв’язку можна говорити про те, що відбулася деталізація вже існуючого, то щодо останнього виду послуг слід зазначити, що серед платників єдиного податку з’явилися такі, які 19 жовтня перебували на спрощенній системі оподаткування на законних підставах, а вже наступного дня право перебувати на цій системі вони втратили.

Щодо переходу на загальну систему оподаткування питання врегульовано в пп.298.2.3. п.298.2. ст.298 ПКУ наступним чином: платники єдиного податку зобов’язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених ПКУ, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, – з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності.

Отже, після набрання чинності Законом № 129, суб’єкти господарювання, які здійснювали «дозволену» для перебування на спрощеній системі оподаткування, почали здійснювати «не дозволену» діяльність вже з 20 жовтня поточного року, та зобов’язані перейти на загальну систему вже з 1 листопада.

Проте переведення діяльності спрощенця у діяльність платника на загальній системі оподаткування є більш інертною і не може отак за 10 днів змінитися. У будь-якому разі надані під час перебування на спрощеній системі оподаткування послуги цілком логічно, що будуть оплачені вже під час перебування на загальній системі оподаткування.

Один із принципів бухгалтерського обліку, а саме безперервність, означає, що оцінка активів та зобов’язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати й надалі (ст.4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV). У цій же нормі закріплено й принцип нарахування, який означає, що доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Враховуючи ці два принципи, логічно було би дійти висновку про те, що оплата за послуги, надані під час перебування на спрощеній системі оподаткування, має оподаткуватися єдиним податком. Проте ДФС має іншу логіку. Так, наприклад, у Листі від 11.11.2016 № 24342/6/99-99-15-02-02-15, ДФС стверджує, що «фінансовий результат до оподаткування формується згідно з правилами бухгалтерського обліку, у тому числі за операціями з надання послуг під час перебування на спрощеній системі оподаткування у разі їх оплати при переході на загальну систему оподаткування, та у разі отримання оплати за послуги на спрощеній системі оподаткування і надання таких послуг під час перебування на загальній системі оподаткування. Розділом III податок на прибуток підприємств Кодексу не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування на різниці, що виникають за такими операціями». Тож очікувати від представників контролюючого органу оподаткування єдиним податком оплат за послуги, надані під час перебування на спрощеній системі оподаткування, не варто.

Та якщо є бажання притримуватися логіки Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а не логіки наведеного листа ДФС України, то можна порекомендувати здійснити оплату послуг, наданих під час перебування на спрощеній системі оподаткування, ще під час перебування на спрощеній системі оподаткування.

Якщо грошовими коштами таку оплату замовник послуг здійснити не готовий, то можна йому запропонувати здійснити таку оплату в негрошовій формі. Наприклад, у формі векселя. Відповідно до ст.4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 № 2374-III у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов’язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов’язання щодо платежу за векселем. Іншими словами, отримання векселя в оплату наданих послуг, означатиме, що вони вже оплачені. Сама ж оплата по векселю (його погашення) вже не вважатиметься оплатою послуг.

Інший варіант отримання оплати в негрошовій формі випливає зі ст.1053 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов’язанням. Заміна боргу позиковим зобов’язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 ЦКУ). Таким чином у результаті такої заміни боргу за послугу на борг за позикою, отримання коштів під час перебування на загальній системі оподаткування вже слід тлумачити як повернення позики позикодавцю.

У разі негрошової оплати послуг, наданих під час перебування на спрощеній системі оподаткування, в заяві про перехід на загальну систему оподаткування (п.298.3. ст.298 ПКУ) слід зазначити дві підстави:

  • здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування (п.5 пп.298.2.3. п.298.2. ст.298 ПКУ), та
  • застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у п.291.6 ст.291 ПКУ (п.4 пп.298.2.3. п.298.2. ст.298 ПКУ).

 

Резюме

Очікувати, що оплата, яка надійшла платнику податків на загальній системі за послуги, надані ним під час перебування на спрощеній системі оподаткування, буде сприйнята податківцями як обєкт оподаткуванн єдиним податком, швидше за все не варто.

Якщо є бажання вказані оплати оподаткувати єдиним податком, то слід отримати їх у негрошовій формі під час перебування на спрощеній системі оподаткування: наприклад, переоформленням у вексельне зобовязання чи у позику.