Питання: Дві великі іноземні компанії Х та У з офісами за межами України та розгалуженою мережею своїх дочірніх компаній по усьому світу уклали договір, який передбачає виплату бонусів за торгівельними операціями. Усі виплати бонусів відбуваються за межами України. Ми є дочірнім підприємством в Україні. Наша материнська компанія (Данія) виставляє на нас інвойс з формулюванням компенсації бонусів, тобто ці бонуси наша материнська компанія виплатила покупцю (також у Данії) і тепер виставляє нам інвойс з метою компенсації своїх витрат, віднесених на Україну. Ми прямих контрактів з дочірніми компаніями не маємо.
Схема взаємодії наступна: ми, як глобальний постачальник товару, нараховуємо бонуси за продаж нашим покупцям. Наша материнська компанія зібрала обсяги продажів по усій Европі (у тому числі й Україні) одного клієнта і фізично здійснили платіж лише глобальному покупцю в Данії. І тепер наша материнська компанія перевиставила на свої дочірні компанії компенсаційні інвойси за бонусами у частині обсягів продажів окремо взятої країни. У нас на території України є контракт з цим покупцем, але бонуси на території України ми йому не сплачуємо. У цьому випадку платіж здійснює материнська компанія клієнту в Данії, базуючись на глобальних обсягах продажів.
Питання:
- Чи можемо ми здійснити валютний платіж як компенсацію бонусів?
- Якщо ні, то якими нормативними актами ми можемо це аргументувати?
- Якщо так, то яке формулювання має бути в акті (чи в іншому документі) та як себе захистити перед контролюючими органами?
Відповідь: По-перше слід зрозуміти «бухгалтерсько-побутовий» термін «перевиставити компенсаційні інвойси за бонусами у частині обсягів продажів». Враховуючи суть запитання, слід дійти висновку про те, що юридична особа – резидент України – має сплатити резиденту Данії певну грошову суму, яка є еквівалентною сумі нарахованих за певним алгоритмом бонусів. Тобто йдеться про здійснення валютної операції, а саме транскордонного переказу валютних цінностей.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018 № 2473-VIII (далі – Закон про валюту) валютна операція – це операція, що має хоча б одну з таких ознак:
а) операція, пов’язана з переходом права власності на валютні цінності та (або) права вимоги і пов’язаних з цим зобов’язань, предметом яких є валютні цінності, між резидентами, нерезидентами, а також резидентами і нерезидентами, крім операцій, що здійснюються між резидентами, якщо такими валютними цінностями є національна валюта;
б) торгівля валютними цінностями;
в) транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне переміщення валютних цінностей;
Валютні цінності – це національна валюта (гривня), іноземна валюта та банківські метали. Причому іноземною валютою вважаються у тому числі грошові знаки грошових одиниць іноземних держав у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави або групи іноземних держав, а також вилучені або такі, що вилучаються з обігу, але підлягають обміну на грошові знаки, що перебувають в обігу.
Відповідно до ч.2 ст.10 Закону про валюту суб’єкти валютних операцій – резиденти зобов’язані надавати інформацію про їхні валютні операції уповноваженим установам, через які здійснюються такі валютні операції.
Згідно зі ст.11 Закону про валюту валютний нагляд в Україні здійснюється органами валютного нагляду та агентами валютного нагляду. Метою валютного нагляду є встановлення відповідності здійснюваних валютних операцій валютному законодавству з урахуванням ризик-орієнтованого підходу.
Уповноважені установи є агентами валютного нагляду, підзвітними Національному банку України. Такі уповноважені установи під час проведення ними валютних операцій, крім валютних операцій, пов’язаних з експортом та імпортом товару на суму, що є меншою за розмір, установлений для фінансових операцій, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу згідно із законодавством у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, здійснюють безпосередній нагляд за виконанням вимог валютного законодавства резидентами (крім інших уповноважених установ) та нерезидентами, що здійснюють валютні операції через ці уповноважені установи.
При цьому агенти валютного нагляду мають право вимагати у суб’єктів валютних операцій документи, пов’язані із здійсненням валютних операцій, а суб’єкти валютних операцій зобов’язані надавати такі документи на вимогу агентів валютного нагляду у визначений ними строк.
Відповідно до ст.13 Закону про валюту Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів. У разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з імпорту товарів їх поставка має здійснюватися у строки, зазначені в договорах, але не пізніше встановленого Національним банком України граничного строку розрахунків з дня здійснення авансового платежу (попередньої оплати).
Слід мати на увазі, що відповідно до ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 № 959-XII поняттям «товар» охоплюється будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі).
З наведеного вище слідує висновок про те, що здійснити оплату «перевиставлених компенсаційних інвойсів за бонусами у частині обсягів продажів», а саме переказ валютних коштів як бонусів на користь резидента Данії без надання обслуговуючому банку відповідного зовнішньоекономічного договору не вдасться. Питання лише в тому, про що має бути цей договір.
Зміст будь-якого договору, як відомо, складає сукупність прав і обов’язків його сторін. Такі права і обов’язки мають у собі втілювати певні правовідносини. У нашому випадку йдеться про відповідну вказаним інвойсам господарську операцію.
У податківців на рахунок бонусів за досягнення певного обсягу продажів вже давно сформоване бачення таких правовідносин. Наприклад, ГУ ДФС у Дніпропетровській області в ІПК № 17/ІПК/04-36-12-01-16 від 04.09.2019 вказує: «Оскільки мотиваційні та стимулюючі виплати (премії, бонуси, інші заохочення), які сплачуються покупцю постачальником продукції (робіт, послуг), зокрема, за досягнення відповідних показників обсягу придбання, спрямовуються на стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), такі виплати визначаються як оплата маркетингових послуг. Отже, при виплаті продавцем винагороди у грошовій формі (бонусу) покупцю за досягнення відповідних показників обсягу придбання об’єктом оподаткування ПДВ є маркетингові послуги, які надаються покупцем, а винагорода у грошовій формі (бонуси), в свою чергу, є компенсацією вартості таких послуг». І це не єдина ІПК щодо бонусів.
Таким чином, якщо немає мети якось інакше пояснити господарську операцію та немає внутрішнього небажання погоджуватися з податківцями, то для здійснення оплати «перевиставлених» бонусів необхідно укласти відповідний зовнішньоекономічний договір про надання маркетингових послуг, за яким резидент Данії надає маркетингові послуги резиденту України, а останній їх приймає та оплачує.
Тож, відповіді на поставлені запитання мають бути такими: валютний платіж як компенсацію бонусів, здійснити можна за умови дотримання валютного законодавства України, а саме за умови укладення договору (наприклад, про надання маркетингових послуг) та акту про його виконання (наприклад, про отримання маркетингових послуг).