Питання: ТОВ ФОП (3-тя група ЄП не платник ПДВ) платить з картки ФОП за рекламу в соціальних мережах. Основна частина оплат здійснюється на нерезидентів. Питання в наступному: чи повинен ФОП платити «податок на репатріацію»?
Яка взагалі практика з цього питання на зараз?
Якщо так, то як його розрахувати в такому випадку?
Відповідь: Відповідно до пп.141.4.6. п.141.4. ст.141 Податкового кодексу України резиденти, у тому числі фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, або суб’єкти господарювання (юридичні особи чи фізичні особи – підприємці), які обрали спрощену систему оподаткування, які здійснюють виплати нерезидентам за виробництво та/або розповсюдження реклами, під час такої виплати сплачують податок за ставкою 20 відсотків суми таких виплат за власний рахунок. Це і є той самий податок на «репатріацію».
Відповідно до п.136.3. ст.136 ПКУ ставка податку 20 відсотків застосовуються до доходів нерезидентів та прирівняних до них осіб із джерелом їх походження з України у випадках, встановлених п.141.4 ст.141 ПКУ.
Відповідно до пп.14.1.54. п.14.1. ст.14 ПКУ дохід з джерелом його походження з України – це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді:
а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України;
б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів;
в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів;
г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України;
ґ) доходів страховиків – резидентів від страхування ризиків страхувальників – резидентів за межами України;
д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов’язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов’язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо);
е) спадщини, подарунків, виграшів, призів;
є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору;
ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.
Отже, ключовим критерієм віднесення доходів нерезидента як таких, джерелом походження яких є Україна, вважається отримання таких доходів саме на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.
Звісно, що внаслідок глибокого аналізу наведеної у питанні господарської операції можна було би зробити висновок про те, що у наведеній ситуації йдеться про те, що нерезидент отримує доходи не з джерелом їх походження з України. Але це буде досить складно. До того ж і практика судова у цьому разі є невтішною.
Так, у постанові по справі № 640/7490/19 Верховний Суд вказує: «Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що норма підпункту 141.4.6 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України не встановлює місце надання нерезидентом послуг як умову для сплати податку. Ключовою умовою виникнення у резидента обов’язку сплатити податок згідно з нормою цього підпункту є не місце надання таких послуг, а виплата резидентом доходу нерезиденту за виробництво та/або розповсюдження реклами. Такий доход підпадає під визначення доходу з джерелом походження з України відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України.
Аналогічний правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норми підпункту 14.1.54 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України викладено у постанові від 05.03.2020 у справі № 810/243/15 за позовом Дочірнього підприємства «Ейвон Косметікс Юкрейн» до Бориспільської ОДПІ Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов’язати вчинити дії».
При цьому жодна з наведених норм ПКУ не ставить обов’язок резидента сплачувати податок на «репатріацію» з вартості рекламних послуг, наданих нерезидентом, від способу їх оплати: карткою чи в будь-який інший спосіб.
Щодо правильного розрахунку такого податку слід вказати, що нерезидент має отримувати 80% від вартості реклами, а 20% такої вартості має сплачуватися до Державного бюджету України. Тож, слід або укласти договір з нерезидентом на таку суму, щоб він був задоволений, отримавши 80% вартості реклами, або ж у крайньому випадку сплачену суму поділити на 0,8. Отриманий результат і буде вартістю реклами нерезидента, на яку слід нарахувати 20% податку на «репатріацію».