Майно і майнові права, як внески до статутного капіталу

Питання: Чим відрізняється внесення нерухомості до статутного капіталу іншого ТОВ, від внесення майнових прав на нерухомість до статутного капіталу іншого ТОВ?

 

Відповідь: Відповідно до ст.13 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 № 2275-VIII (Закон про ТОВ) вкладом учасника ТОВ можуть бути гроші, цінні папери, інше майно, якщо інше не встановлено законом. Вклад у негрошовій формі повинен мати грошову оцінку, що затверджується одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. При створенні товариства така оцінка визначається рішенням засновників про створення товариства.

Ст.190 Цивільного кодексу України під майном, як особливим об’єктом розуміє окрему річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами. Ст.177 ЦК майнові права відносить до об’єктів цивільних прав, а ст.178 ЦКУ наділяє об’єкти цивільних прав оборотоздатністю, тобто вони можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід’ємними від фізичної чи юридичної особи.

Згідно зі ст.316 ЦКУ правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а ст.317 ЦКУ зазначає, що зміст права власності включає в себе права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. При цьому відповідно до ст.395 ЦКУ речовими правами на чуже майно є:

1) право володіння;

2) право користування (сервітут);

3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

При цьому законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Ст.401 ЦКУ зазначає, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

З наведеного вище слід дійти висновку про те, що право користування річчю не завжди є окремим об’єктом цивільних правовідносин. Таким воно може бути у разі, коли воно може вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, як, наприклад, сервітут, суперфіцій чи емфітевзис.

Право користування річчю належить власникові речі. Він може передати річ у користування іншій особі на підставі, наприклад, договору найму (оренди) (ст.795 ЦКУ) чи договору позички (ст.827 ЦКУ). В обох випадках таке користування є строковим та зі збігом певного строку річ підлягає поверненню власникові. Проте в договорі найму чи позички сторони можуть передбачити, що право наймача/користувача може бути відчужене на користь третіх осіб.

Згідно зі ст.115 ЦКУ господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, право користування річчю, може бути внеском до статутного капіталу ТОВ, лише в тому випадку, коли воно є відчужуваним. Наприклад, коли наймач (орендар) нерухомого майна за договором оренди має право не лише користуватися таким майном, а й здійснити відчуження (продаж чи передачу) цього права користування. Тобто таке право користування нерухомим майном саме по собі є активом користувача, який може бути відчужений.

 

Так, наприклад, Міністерство юстиції у листі від 22.06.2007 № 19-50-2309 зазначило, що «…квартира є об’єктом інвестування в об’єкті будівництва, який після завершення будівництва стає окремим майном. До завершення будівництва проінвестованого об’єкта нерухомого майна та прийняття його до експлуатації інвестору належить не право власності на цей об’єкт, а майнові права на нього… інвестор не може відчужувати квартиру як об’єкт нерухомості до прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію та реєстрації за собою права власності на зазначену квартиру. У зазначеному випадку інвестор може відчужувати свої майнові права на квартиру».

Відповідно до ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 № 2658-III майном, яке може оцінюватися, вважаються об’єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід’ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, в тому числі об’єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності. У той же час майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов’язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Верховний Суд вказав, що майнове право, яке є предметом іпотечного договору, – це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права (така правова позиція вказана у постанові Верховного Суду України від 15.05.2013 у справі №6-36цс13).

 

Таким чином, внесення до статутного капіталу майнових прав на нерухоме майно відрізняється від внесення самого такого майна тим, що ТОВ не набуває права власності на таке майно, а набуває відчужуване право користування ним, або ж право набути таке майно у власність в майбутньому, або будь-яке інше право, відмінне від права власності на нерухоме майно.

 

 

 

  О.Єфімов,

Керуючий партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов та партнери», доктор філософії права, доцент, адвокат, аудитор, доцент кафедри цивільного та трудового права, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді