Відповідь: Згідно зі ст.21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 № 2275-VIII (далі – Закон про ТОВ) учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам. Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. Учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплаченою.

Підстави та процедура збільшення статутного капіталу передбачені ст.17 та ст.18 Закону про ТОВ, а підстави та процедура зменшення статутного капіталу – ст.19 Закону про ТОВ.

Продаж учасником частки за ціною нижче чи вище її номінальної вартості у вказаних нормах не передбачено як підстава для зміни розміру статутного капіталу. Так само й вартість майна ТОВ не впливає на розмір статутного капіталу і прямо не визначає вартість частки, що продається учасником. Хоча, зрозуміло, що частка у ТОВ, яке має у власності активи на значну суму коштів, не може не впливати на вартість такої частки. Однак продажна вартість частки – питання згоди продавця і покупця.

Таким чином, продаж учасником частки іншій особі не передбачає ніяких наслідків для ТОВ. Окрім того, що в аналітичному обліку в розрізі учасників відбудуться відповідні зміни, загальне сальдо залишиться незмінним.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 291, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.12.1999 за № 893/4186, рахунок 40 «Статутний капітал» призначено для обліку та узагальнення інформації про стан та рух статутного капіталу підприємства. За кредитом рахунку 40 «Статутний капітал» відображається збільшення статутного капіталу, за дебетом – його зменшення (вилучення). Сальдо на цьому рахунку повинно відповідати розміру статутного капіталу, який зафіксовано в установчих документах підприємства. При цьому аналітичний облік статутного капіталу ведеться за видами капіталу за кожним засновником, учасником, акціонером тощо. Оскільки сальдо на рахунку 40 залишиться незмінним, то не відбудеться зміна активів та пасивів балансу ТОВ, а тому не буде підстав говорити про виникнення будь-якого доходу чи іншого об’єкту оподаткування у ТОВ.

Стосовно оподаткування фізичної особи – покупця слід виходити з того, що це питання врегульовано п.170.2 ст.170 ПКУ. Відповідно до зазначеної норми облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік, за результатами якого платник податку зобов’язаний подати річну податкову декларацію, в якій має відобразити загальний фінансовий результат (інвестиційний прибуток або інвестиційний збиток), отриманий протягом такого звітного року. Інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу з урахуванням курсової різниці (за наявності), та його вартістю, що визначається із суми документально підтверджених витрат на придбання такого активу (крім операцій з деривативами).

До складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року. Позитивне значення у фізичної особи – покупця частки може виникнути лише у тому разі, коли частка буде продана за ціною, вище її номінальної вартості.

При цьому корпоративні права включаються в поняття «інвестиційний актив».

Відповідно до п.38.2 ст.38 ПКУ сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, – податковим агентом, або представником платника податку.

Відповідно до п. 168.2 ПКУ платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов’язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів. При цьому особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності або не є особою, яка перебуває на обліку у контролюючих органах як особа, що провадить незалежну професійну діяльність.

Декларацію за наслідками звітного податкового року платник ПДФО має подати до 1 травня наступного року (пп.49.18.4 ПКУ). А сплатити самостійно нарахований ПДФО така фізична особа має до 1 серпня року, що настає за звітним (п.179.7 ПКУ).

І той факт, що продавець і покупець не є резидентами України, тут особливої ролі не відіграє, оскільки відступлення частки у статутному капіталі ТОВ відображається саме в українському Єдиному державному реєстрі. А це означає необхідність вчинення правочину щодо відступлення права вимоги в нотаріуса України. Тому об’єкт оподаткування, навіть якщо його база дорівнює нулю, усе одно виникає в Україні і декларувати його слід за українським законодавством.

Окрім того, оскільки суми інвестиційного доходу включаються до загального оподатковуваного річного доходу, то вони є ще й об’єктом оподаткування військовим збором відповідно до п. 16¹ підрозд. 10 розд. XX ПК. Військовий збір було встановлено тимчасово (ще у 2014 році), до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України.

Стосовно податкових наслідків для нерезидента – продавця частки, слід виходити з того, що відповідно до пп.141.4.2. п.141.4. ст.141 ПКУ резидент, у тому числі фізична особа – підприємець, фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, або суб’єкт господарювання (юридична особа чи фізична особа підприємець), який обрав спрощену систему оподаткування, або інший нерезидент, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України, які здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.4 – 141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, що сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Оскільки в запитанні зазначено, що покупцем корпоративних прав, а отже й особою, що виплачує дохід нерезиденту є фізична особа – нерезидент без статусу підприємця чи самозайнятої особи та юридична особа – нерезидент, то наслідки, зазначені в пп.141.4.2. п.141.4. ст.141 ПКУ, у такому разі не настають.

  О.Єфімов,

Керівний партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов та партнери», доктор філософії права, доцент, адвокат, аудитор, доцент кафедри цивільного та трудового права, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді