Чи повинні працівники Фонду соціального страхування декларувати до НАЗК

Posted on by

Висновок науково-правової експертизи № 9622

з питань визначення окремих питань правового статусу Фонду соціального страхування України (в тому числі виконавчої дирекції Фонду та посадових осіб Фонду) відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (№ 1105-XIV від 23 вересня 1999 року) та

Закону України «Про запобігання корупції»
(№ 1700-VII від 14 жовтня 2014 року)

 

Даний висновок науково-правової експертизи підготовано на підставі Законів України «Про судову експертизу» та «Про наукову та науково-технічну експертизу» від 10.02.1995 № 51/95-ВР , наказу Міністерства освіти і науки України «Про проведення державної акредитації фізичних та юридичних осіб на право проведення наукової та науково-технічної експертизи» від 12.01.2004 р. № 12, та звернення Фонду соціального страхування України із замовленням про проведення науково-правової експертизи стосовно з’ясування окремих питань правового статусу Фонду відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (№ 1105-XIV від 23 вересня 1999 року) у зв’язку з відсутністю належного правового регулювання, що спричиняє правову невизначеність при прийнятті окремих рішень Фонду.

.        

          У зверненні від 04.12.2020 р. №481 Фонду соціального страхування України просить надати висновок науково-правової експертизи з наступних питань:

 

На вирішення поставлені наступні запитання:

  1. Чи є Фонд соціального страхування України державним цільовим фондом в розумінні положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (№ 1105-XIV від 23 вересня 1999 року)?
  2. Чи є Фонд соціального страхування України юридичною особою публічного права в розумінні Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (№ 1105-XIV від 23 вересня 1999 року)?
  3. Чи є працівники Фонду соціального страхування України (виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів) суб’єктами декларування в розумінні статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» (№ 1700-VII від 14 жовтня 2014 року)?»

 

На підставі Наказу по експертній установі від 04.12.2020 року
№303Е, проведення експертизи доручено експерту, доценту,  доктору філософії права, доценту кафедри цивільного та трудового права Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, члена Науково-консультативної ради при Верховному Суді, експерту ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз» Єфімову Олександру Миколайовичу.

 

Висновок складено для подання до суду та інших установ.

Експерт про кримінальну відповідальність згідно ст. 384 КК України за дачу завідомо неправдивого висновку попереджений.

 

_______________О.М.Єфімов

 

Для підготовки висновку науково-правової експертизи

були надані копії таких документів:

 

  1. Копія статуту Фонду соціального страхування України, затверджену рішенням правління.

 

Нормативно-правові акти, документи та джерела, використані при проведенні науково-правової експертизи:

  • Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV – ЦК України;
  • Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV – ГК України;
  • Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування: Закон України від 14.01.1998 № 16/98-ВР // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/16/98-%D0%B2%D1%80.
  • Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування: Закон України від 23.09.1999 № 1105-XIV // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/1105-14.
  • Про запобігання корупції: Закон України від 14.10.2014 № 1700-VII // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/1700-18.
  • Зубар В. М. Деякі аспекти правосуб’єктності юридичних осіб публічного права / В.М. Зубар // Актуальні проблеми держави і права : Зб. наук. праць. – 2007. – Вип. 33. – С. 32-35.
  • Зубар В. М. Співвідношення понять «юридична особа публічного права» та «юридична особа приватного права» / В. М. Зубар // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць . – 2008. – Вип. 41. – С. 30-33.
  • Кудряшов В.П. Курс фінансів: [навч. посіб.] / Кудряшов В.П. – К.: Знання, 2008. – 431 с.
  • О. П. Гетманець. Фінансове право: підручник – Харків : Еспада, 2008. – 416 с.
  • Словник фінансово-правових термінів / за заг. ред. д. ю.н., проф. Л. К. Воронової. – 2-е вид., переробл. і доповн. – К.: Алерта, 2011– 558 с.
  • Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців). – Т.3: Юридична особа/За ред. проф. І.В. Спасибо-Фатєєвої. – Серія «Коментарі та аналітика». – Х.: Страйд, 2009. – 736 с.
  • Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар. – У 2 ч./за заг. ред. Я.М.Шевченко. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2004. – Ч.2 С. 235.
  • Юхименко П. І., Федосов В. М., Лазебник Л. Л. та ін. Теорія фінансів: Підручник / За ред. проф. В. М. Федосова, С. І. Юрія. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 576 с.
  • Майданик Р. А. Юридические лица публичного права в украинском и международном праве // Альманах цивилистики: сборник статей. Вып. 3 / под ред. Р. А. Майданика. К.: Алерта; К.: Центр учебной литературы, 2010. С. 119–179.
  • Сабодаш Р. Б. Очерк о юридических лицах публичного права: некоторые теоретико-правовые проблемы // Альманах цивилистики: сборник статей. Вып. 3 / под ред. Р. А. Майданика. К.: Алерта. К.: Центр учебной литературы, 2010. С. 179–204.

 

Результати науково-правового експертного дослідження

Чи є Фонд соціального страхування України державним цільовим фондом в розумінні положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (№ 1105-XIV від 23 вересня 1999 року)?

Для відповіді на запитання щодо статусу Фонду соціального страхування України відповідно до положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» № 1105-XIV від 23 вересня 1999 року (далі також — Закон) варто дослідити загальнотеоретичні положення щодо правової категорії «державний цільовий фонд».

Відповідно до словника фінансово-правових термінів державні цільові фонди – це сукупність фінансових ресурсів, які створюються і використовуються з метою фінансування програм, що виконуються державними органами управління. Це, зокрема, програми соціального розвитку (пенсійне обслуговування, соціальне страхування, виплата компенсацій та надання пільг, захист населення та ін.).

Державні цільові фонди у даному словнику поділяють на дві групи: загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавні цільові фонди – це фонди, які створюються на загальнодержавному рівні з метою фінансування загальнодержавних програм.

Закон України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 р. № 1251-XII (втратив чинність у зв’язку з прийняттям Податкового Кодексу України від 05.12.2010) у ст. 2 визначав державні цільові фонди як фонди, що створені відповідно до законів України та формуються за рахунок визначених законами України податків та зборів (обов’язкових платежів) із фізичних і юридичних осіб незалежно від форм власності.

Цільові державні та місцеві фонди грошей, відзначають науковці, характеризуються такими особливостями:

  • вони створюються компетентними органами з чіткою метою,
  • кошти використовуються тільки на встановлені законом цілі,
  • формуються за рахунок податкових надходжень,
  • спрямовуються відповідними компетентними органами влади.

Створення і діяльність цільових фондів регулюється відповідними законами та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання таких законів. Кошти, що мобілізуються до цільових фондів, необхідні державі як гарантія постійного та реального фінансового забезпечення фінансування певних потреб і завдань, що мають особливе значення і гарантуються законодавством, у першу чергу Конституцією України.

Як окремо зазначено В.Б. Тропіною державні цільові фонди – це фонди грошових коштів, які мають цільове призначення і знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади або управління.

Відповідно до частини шість статті 14 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» та частини 4 статті 4 Закону кошти Фонду соціального страхування України не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються тільки за цільовим призначенням.

Державні позабюджетні цільові фонди належать до фінансових ресурсів держави, як і бюджетні фонди, мають значний вплив на фінансово-економічну ситуацію в країні. По-перше, кошти державних позабюджетних фондів мають ту ж саму природу, що й бюджетні кошти. Це гроші платників податків, зборів та інших обов’язкових платежів, які використовуються для надання суспільних послуг громадянам, тобто вони мають спільну правову природу.

Крім того науковці Юхименко П. І., Федосов В. М., Лазебник Л. Л. виокремлюють таке визначення позабюджетних цільових фондів – це фонди, які не включаються до державного бюджету, мають самостійні джерела надходжень і здійснюють видатки незалежно від державного бюджету. До позабюджетних державних цільових фондів вони таким чином відносять: Пенсійний фонд України, Фонд стабілізації підприємств та організацій, внесених до реєстру неплатоспроможних, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Державний позабюджетний фонд приватизації, Фонд соціального страхування України, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (обидва Фонди були об’єднані в один Фонд соціального страхування України відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» № 77 від 28.12.2014 року https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/77-19 ).

 

Отже, для державних цільових фондів притаманні такі ключові ознаки:

  • кошти державних цільових фондів використовуються тільки на встановлені законом цілі;
  • державні цільові фонди мають самостійні джерела надходжень (за рахунок коштів платників податків, зборів та інших обов’язкових платежів);
  • використовуються з метою фінансування певних державних програм (наприклад, соціального розвитку);
  • управляється державою на виключній основі, тобто увесь комплекс повноважень щодо управління фондом належииь державі.

 

Співвідношення Фонду соціального страхування України з наведеними ознаками

Відповідно до закону України «Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» загальнообов’язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється за принципами: цільового використання коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (№ 1105-XIV від 23 вересня 1999 року) Фонд соціального страхування України (далі також — Фонд) є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням.

Відповідно до частини шістої статті 14 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» та частини 4 статті 4 Закону кошти Фонду соціального страхування України не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються тільки за цільовим призначенням.

У пункті 1 частини 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (№ 1105-XIV від 23 вересня 1999 року) вказується, що основними завданнями Фонду та його робочих органів є реалізація державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування.

Відповідно до

Ст.5 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (№ 1105-XIV від 23 вересня 1999 року) управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Тобто держава не є одноособовим управителем Фонду. Безпосереднє управління Фондом здійснюють його правління та виконавча дирекція.

 

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (№ 1105-XIV від 23 вересня 1999 року) джерелами фінансування Фонду є, серед іншого:

  • страхові внески страхувальників та застрахованих осіб;
  • доходи від розміщення тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів Фонду;
  • капіталізовані платежі;
  • доходи від реалізації майна, придбаного за рахунок коштів Фонду;
  • добровільні внески та інші надходження відповідно до закону.

 

За наслідком системного аналізу вищезазначених норм, з огляду на відповідність Фонду ключовим ознакам, притаманним державним позабюджетним цільовим фондам, випливає, що Фонд соціального страхування України є позабюджетним цільовим фондом в розумінні положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (№ 1105-XIV від 23 вересня 1999 року).

 

Чи є Фонд соціального страхування України юридичною особою публічного права в розумінні Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (№ 1105-XIV від 23 вересня 1999 року)?

У контексті даного запитання варто з’ясувати правову природу категорій «юридичні особи публічного права» та «юридичні особи приватного права».

Юридична особа публічного права, відповідно до частини 2 статті 81 Цивільного кодексу України, створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Частиною третьою цієї ж статті визначено, що порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом.

Проте зміст, етапи та й саме поняття порядку створення юридичної особи в тексті ЦК України прямо не розкривається, а тому він може бути визначений тільки в результаті системного тлумачення ст. 87, 88 ЦК України та інших норм актів цивільного законодавства.

Крім того, спроба подібного тлумачення положень актів цивільного законодавства з метою з’ясування змісту поняття «порядок створення юридичної особи» можлива лише щодо одного виду юридичних осіб – юридичних осіб приватного права, оскільки в абз. 2 ч. 3 ст. 81 ЦК України вказується на те, що порядок створення юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом. Разом з тим, як зауважено у статті науковця та cудді Конституційного Суду Первомайського О. О., порядок створення юридичних осіб публічного права, без сумнівів, не може бути ототожнений з прийняттям певного розпорядчого акта компетентного органу, оскільки останній є лише однією зі складових частин такого порядку. Таким чином, незважаючи на ту обставину, що в ст. 81 ЦК України йдеться про розпорядчий акт певних органів влади, цей акт не тотожний порядку створення юридичних осіб публічного права і його можна розглядати лише як складову частину певного публічно-правового поняття – порядку утворення юридичних осіб публічного права, зміст якого з позицій цивільного права залишається повністю не з’ясованим. Тому поділ юридичних осіб на два види на підставі цього критерію є дуже проблематичним.

Також варто навести думку Р. Б. Сабодаша, який, не заперечуючи необхідності виділення двох видів юридичних осіб – приватних і публічних, вказує на те, що спосіб створення юридичної особи не може бути визнаний достатньою кваліфікуючою ознакою для виокремлення такого різновиду, як юридична особа публічного права. До додаткових і необхідних ознак юридичної особи публічного права він зараховує не тільки таку мету створення цієї особи як задоволення інтересів держави в цілому або інтересів певної територіальної громади (громади), але додатково також інституційну і організаційну залежність цієї особи від держави, відповідної територіальної громади або їх органів.

На підтвердження цієї позиції І.В. Спасибо-Фатєєва вказує у науково-практичному коментарі до Цивільного кодексу України «У зв’язку із загальноприйнятим поділом права на публічне і приватне юридичні особи також поділяються на юридичних осіб публічного і приватного права. Хоча в ч.2 ст. 81 ЦК указується, що такий поділ зв’язаний з порядком їхнього створення, це не зовсім точно». Вона додає, що «ЦК не виключає, а припускає регулювання окремих видів юридичних осіб приватного права окремими спеціальними законами».

І.В. Спасибо-Фатєєва на додаток вказує на особливий правовий режим майна, що належить юридичній особі публічного права, оскільки на відміну від юридичної особи–власника, юридична особа публічного права володіє майном на інших правових підставах і не є власником майна, яке належить державі або відповідній територіальній громаді.

Дуже важливо зазначити, що І.В. Спасибо-Фатєєва відносить фонди до юридичних осіб приватного права, «незважаючи на те, що вони задовольняють публічний інтерес».

Науковець Р.А. Майданик критерієм зарахування певних юридичних осіб до публічних осіб вказує не стільки порядок їх створення, скільки підпорядкованість державі або відповідним органам влади на момент вчинення певної дії, наприклад, заподіяння шкоди, спосіб фінансування цієї особи (за рахунок державного бюджету чи ні), зміст виконуваних нею функцій і т. д.

Окрім того, статтею 167 Цивільного кодексу України визначено, що держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

Відповідно до частини 3 цієї статті держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

З іншого боку, як підмічає Національне агентство із запобігання корупції у своєму роз’ясненні щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю, однією з основних відмінностей між юридичними особами публічного права та юридичними особами приватного права, засновником (учасником) яких є держава в особі своїх органів, є те, що юридичні особи приватного права, на відміну від юридичних осіб публічного права, є власниками переданого їм державного майна. У юридичних осіб публічного права навпаки: закріплене за державними, комунальними підприємствами майно залишається у власності держави і є предметом лише володіння, користування підприємства із встановленими обмеженнями щодо розпорядження. Тому для визначення критеріїв розмежування юридичних осіб публічного та приватного права, засновником яких є держава, територіальна громада, необхідним є застосування спеціальних норм, визначених у статтях 167, 169 ЦК України, та відповідних норм чинного законодавства, якими регулюється правовий статус та правовий режим майна державних та комунальних підприємств, господарських товариств тощо.

У контексті статті 81, статей 84, 87 ЦК України необхідно розмежовувати розпорядчий акт органу публічної влади (державної влади, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування) і рішення власника про створення юридичної особи приватного права у формі господарського товариства. При цьому розмір частки, що належить державі, або ж кількість акцій, що є у державній власності, безумовно, не свідчить про належність такого товариства до юридичної особи публічного права.

Також В.М. Зубар зазначає, що: за юридичними особами приватного права майно, як правило, закріплюється на праві власності, що обумовлює можливість для органів управління такою юридичною особою більш широко та самостійно використовувати речові права.

З наведених вище позицій можна виокремити ключові відмінності юридичних осіб публічного та приватного права, які у своїй сукупності можуть свідчити про правову природу такої особи.

Отже, критерієм відокремлення може виступати:

По-перше, інтерес, на задоволення якого виключно або переважно спрямована діяльність юридичної особи. Для юридичних осіб публічного права характерним є те, що їх діяльність виключно або переважно спрямована на задоволення публічного інтересу. Для юридичних осіб приватного права характерним буде відповідно спрямованість на задоволення особистого інтересу учасників такої юридичної особи. Водночас, як випливає із напрацювань теоретиків (наприклад, І. В. Спасибо-Фатєєвої) сама по собі діяльність юридичної особи, спрямована на задоволення публічного інтересу, не може однозначно свідчити про характер такої юридичної особи;

По-друге, організаційна і майнова підпорядкованість юридичної особи. Юридичні особи публічного права підпорядковуються державі або територіальній громаді (громаді), внаслідок чого вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (з огляду на наявність зазначеної підпорядкованості) може надавати держава Україна чи відповідна територіальна громада. Натомість юридичні особи приватного права не перебувають під повним контролем та вирішальним впливом держави або територіальної громади, самостійно приймають рішення, що відносяться до їх компетенції;

По-третє, порядок створення юридичної особи. У випадку з юридичними особами приватного права спосіб створення буде нормативно-явочним, а процедура створення буде здійснюватись відповідно до положень цивільного кодексу України. Натомість юридичні особи публічного права, зазвичай, створюються на підставі нормативно-правового акту суб’єкта владних повноважень. Але важливо зазначити, що підстава створення юридичної особи також не може однозначно свідчити про її характер.

Наприклад, згідно з п. 6 Статуту ПАТ «Державний ощадний банк України» в редакції від 22 січня 2018 року (незважаючи на те, що він утворений відповідно до розпорядження Президента України від 20 травня 1999 р. № 106, постанови Кабінету-Міністрів України від 21 травня 1999 р. № 876 та володіє відповідно до статті 7 Статуту у ПАТ «Державний ощадний банк України» гербовою печаткою) банк є юридичною особою приватного права, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, у тому числі вчиняти правочини (договори, контракти), бути учасником судового процесу в судах загальної юрисдикції (у тому числі господарських, адміністративних судах), третейських судах, Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України й міжнародних судових інстанціях. ПАТ «Державний ощадний банк України» є юридичною особою приватного права, банком і фінансовою установою зі спеціальним статусом, щодо окремих цивільно-правових зобов’язань якого держава несе субсидіарну відповідальність.

Також юридичними особами приватного права, незважаючи на відповідність деяким критеріям юридичних осіб публічного права та незважаючи на створення державою і належність 100% акцій державі, виступають: ПАТ «Укртрансгаз» (п. 2.1 Статуту, затвердженого рішенням акціонерів від 21.05.2018 № 186), ПАТ «Укргазвидобування» (п. 2.1 Статуту, затвердженого рішенням акціонерів від 21.05.2018 № 237), ПАТ «Укрпошта» (п. 3.4 Статуту, затвердженого наказом Мінінфраструктури від 16.02.2017 № 56).

З прикладу ПАТ «Державний ощадний банк України» випливає, що безвідносно до відповідності деяким ознакам юридичних осіб публічного права (створення та закріплення правового статусу на підставі нормативно-правового акту, який є відмінним від ЦК України та законів України, що прийняті відповідно до ЦК України; наявність субсидіарної відповідальності держави за деякі зобов’язання банку; перебування у власності держави акцій такої юридичної особи), з огляду на наявність відокремленого майна та самоврядність як ключові ознаки, ПАТ «Державний ощадний банк України» віднесено до юридичних осіб приватного права.

Відповідно до статті 14 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» та статті 4 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Відповідно до частини 4 цієї статті кошти фонду не включаються до складу Державного бюджету України.

Тобто з вищезазначеного випливає, що у Фонду соціального страхування України, як і у ПАТ «Державний ощадний банк України» наявні ключові ознаки юридичної особи приватного права, а саме: відокремлене майно та можливість самоврядування на підставі власного статуту.

При цьому варто додати таке: відповідно до пункту 1.6 розділу 1 Статуту Фонду, затвердженого постановою правління Фонду від 14.12.2017 № 64, управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Безпосереднє управління фондом здійснює його правління та виконавча дирекція.

У пункті 11 частини 1 статті 7 Закону вказується, що розпорядження майном, яке перебуває у власності Фонду здійснює правління Фонду. Воно також здійснює контроль за цільовим використанням коштів Фонду.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» до складу правління Фонду входять по сім представників держави, застрахованих осіб та роботодавців, які виконують свої обов’язки на громадських засадах. У частині 5 статті 6 зазначається: правління правомочне приймати рішення за наявності на засіданні більшості складу від кожної представницької сторони. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість присутніх на засіданні членів правління.

З цього випливає, що держава сама по собі не має вирішального голосу та не здійснює мажоритарний контроль над Фондом соціального страхування України. Натомість такий контроль може бути здійснений учасниками приватного сектору – представниками застрахованих осіб і роботодавців.

Крім того, відповідно до пункту 3.4 Статуту, Фонд несе відповідальність згідно із законом за шкоду, заподіяну з його вини застрахованим особам внаслідок несвоєчасної або неповної виплати матеріального забезпечення, страхових виплат, ненадання або несвоєчасне надання соціальних послуг, передбачених Законом. Статутом та Законом субсидіарної відповідальності держави за зобов’язаннями Фонду (як однієї з ознак юридичних осіб публічного права) не передбачено.

Тобто Фонд 1) не лише наділений на праві власності відокремленим майном, 2) не тільки є самоврядною організацією, як і ПАТ «Державний ощадний банк України», а і, на відміну від ПАТ «Державний ощадний банк України», позбавлений таких ознак юридичної особи публічного права, як: субсидіарна відповідальність держави за частиною його зобов’язань, контроль держави (через керівні органи) над його діяльністю та відсутність можливості повністю розпоряджатись його майном. При цьому, як і ПАТ «Державний ощадний банк України», Фонд соціального страхування України створений з метою задоволення публічного інтересу, володіє гербовою печаткою та створений на підставі спеціального нормативно-правового акту.

 

Отже, з огляду на наявність у Фонду соціального страхування України, у порівнянні з ПАТ «Державний ощадний банк України» більшої кількості ключових ознак юридичної особи приватного права (особливо щодо статусу майна Фонду та керування Фондом) та з огляду на систематичний аналіз наукових напрацювань щодо розмежування видів юридичних осіб варто підсумувати про належність Фонду соціального страхування України до юридичних осіб приватного права.

 

Чи є працівники Фонду соціального страхування України (виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів) суб’єктами декларування в розумінні статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» (№ 1700-VII від 14 жовтня 2014 року)?»

Відповідно до абзацу 14 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» суб’єкти декларування — це особи, зазначені:

1) у пункті 1,

2) підпунктах «а» і «в» пункту 2,

3) пункті 4 частини першої статті 3 цього Закону,

4) інші особи, які зобов’язані подавати декларацію відповідно до цього Закону.

У пункті 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» зазначається, що суб’єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (з подальшим перерахуванням цих суб’єктів). Працівники Фонду соціального страхування України у даному пункті не згадуються.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 1 статті 3 Закону № 1700-VII суб’єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є, зокрема, посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті. Оскільки Фонд соціального страхування України не можна віднести до юридичної особи публічного права, його працівники не будуть також підпадати під дію зазначеного пункту.

Відповідно до підпункту «в» пункту 2 та пункту 4 частини 1 статті 3 Закону № 1700-VII суб’єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є представники  громадських об’єднань, наукових установ, навчальних закладів, експертів відповідної кваліфікації, інші особи, які входять до складу конкурсних та дисциплінарних комісій, утворених відповідно до Закону України «Про державну службу», Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законів (крім іноземців-нерезидентів, які входять до складу таких комісій), Громадської ради доброчесності, утвореної відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», і при цьому не є особами, зазначеними у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої цієї статті; кандидати на пост Президента України та кандидати у народні депутати України, зареєстровані в порядку, встановленому законом. Працівники Фонду соціального страхування України не підпадають також і під дію зазначених пунктів.

Також працівники Фонду не підпадають під дію статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» (№ 1700-VII від 14 жовтня 2014 року) (інші особи, які зобов’язані подавати декларацію відповідно до цього Закону).

 

З огляду на вищезазначене працівники Фонду соціального страхування України (виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів) не є суб’єктами декларування в розумінні Закону України «Про запобігання корупції» (№ 1700-VII від 14 жовтня 2014 року).

 

 

Висновок:

  1. Фонд соціального страхування України є позабюджетним цільовим фондом в розумінні положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (№ 1105-XIV від 23 вересня 1999 року).
  2. Фонд соціального страхування України в розумінні Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (№ 1105-XIV від 23 вересня 1999 року) містить ключові ознаки, які дають підстави віднести його до юридичних осіб приватного права.
  3. Працівники Фонду соціального страхування України (виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів) не є суб’єктами декларування в розумінні Закону України «Про запобігання корупції» (№ 1700-VII від 14 жовтня 2014 року)».

 

Додатки:

  1. Копія статуту Фонду соціального страхування України, затверджену рішенням правління.
  2. Копія Диплома кандидата юридичних наук ДК № 034635
  3. 3. Копія Атестата доцента ДЦ № 046372.

 

Доцент, доктор філософії права, доцент кафедри цивільного та трудового права Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді      

 

 

 

О.М. Єфімов