Багато разів чув про те, що цілеспрямованість – це дуже добре і корисно. Людина, яка встановлює собі ціль і прагне її досягти, мабуть дійсно заслуговує на увагу, бо знає чого вона хоче.

Сьогодні вранці запитав у Партнера про те, з якою метою він вирішив доручити роботу помічнику, а не зробити її самому. Почув у відповідь лише пояснення причин. Виявилося, що рішення мало в основі лише причини, мети не було. Коли ж запропонував поміркувати над метою, то Партнер, подумавши трохи, кардинально змінив своє рішення і передумав.

Але чомусь багато хто плутає цілеспрямованість з прив’язаністю до цілі, такою собі «цілеприв’язаністю». Уявіть собі, що Ви в Карпатах їдете на лижах і дивитеся на кінцеву точку, куди треба приїхати. Саме в Карпатах і не на Буковелі, а там, де траси не укатані траками. Навряд чи закінчиться такий заїзд без синців, які мінімум.

Пробував писати статтю для газети, а в думках мав лише уяву сторінки газети, того, як гарно вона виглядатиме. Стаття не вийшла.

То ж для чого ціль? Для того, аби зорієнтуватися у напрямках руху, щоб потім сконцентруватися на процесі руху. Бо, залишаючи свої очі прив’язаними до цілі, не можемо бачити те, що робимо, бо на це ми просто не дивимося.

Отже, цілеспрямованість – це не цілеприв’язаність. Будьте обережні та не переплутайте.