Відповідь: Відповідно до ст.116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право зокрема брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди). Аналогічно це право складає частину корпоративних прав, передбачених ст.167 Господарського кодексу України, відповідно до якої корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до ст.26 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 № 2275-VIII (далі – Закон про ТОВ) виплата дивідендів здійснюється за рахунок чистого прибутку товариства особам, які були учасниками товариства на день прийняття рішення про виплату дивідендів, пропорційно до розміру їхніх часток.

Виплата дивідендів здійснюється у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття рішення про їх виплату, якщо інший строк не встановлений статутом товариства або рішенням загальних зборів учасників.

Отже, ключовим підґрунтям спрямування чистого прибутку на виплату дивідендів є рішення про їх виплату. Таке рішення приймають учасники товариства на загальних зборах. Звідси відповідь на питання про можливість не виплачувати дивіденди: просто не приймати рішення про їх виплату.

Проте існує й інша норма, яка передбачає можливість виплати дивідендів не усім учасникам. Так згідно з ч.3 ст.27 Закону про ТОВ товариство не має права виплачувати дивіденди учаснику, який повністю або частково не вніс свій вклад.

Дивіденди за попередні роки, які не розподілені, дивідендами не вважаються, оскільки відсутнє рішення про їх виплату. Вони залишаються нерозподіленим прибутком, який витратити на виплату дивідендів ризиковано, хоча би тому, що відповідно до ст.26 Закону про ТОВ виплата дивідендів здійснюється за рахунок чистого прибутку, а не за рахунок нерозподіленого прибутку минулих років.

Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 291, на рахунку 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» ведеться облік нерозподілених прибутків чи непокритих збитків поточного та минулих років, а також використаного в поточному році прибутку.

За кредитом цього рахунку відображається збільшення прибутку від усіх видів діяльності, за дебетом – збитки та використання прибутку.

Таким чином, залишок на цьому рахунку свідчитиме про наявну на останню звітну дату суму нерозподіленого прибутку з урахуванням прибутків 2020, 2021 років та збитків 2022 року. Саме цю суму й можна використати на виплату дивідендів. Якщо витратити більшу за неї, то дивіденди будуть виплачені не лише з прибутку, а й зі збитків, що точно вже ніяк «не поміщається» у ст.26 Закону про ТОВ.

Рахунок 44 за дебетом кореспондує з рахунком 67 «Розрахунки з учасниками», призначеним для узагальнення інформації про розрахунки з учасниками та засновниками підприємства, що пов’язані з розподілом власного капіталу (дивіденди, повернення часток тощо).

При  цьому для обліку розрахунків за нарахованими дивідендами призначений субрахунок 671.

З цього можна дійти висновку про те, що за результатами звітності за 2022 рік можна розподілити між учасниками ту суму, яка буде відображена за кредитом рахунку 44, тобто іншою мовою, розподілити можна прибуток 2020 та 2021 років, зменшений на суму збитків 2022 року.

Але й у такому разі слід правильно і акуратно скласти протокол загальних зборів учасників товариства, враховуючи у тому числі й вимогу ст.26 Закону про ТОВ щодо виплати дивідендів за рахунок чистого прибутку.

О.Єфімов,

Старший партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов та партнери», доктор філософії права, доцент, адвокат, аудитор, доцент кафедри приватного права, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді