Відповідь: Дійсно отримання вказаних у питанні послуг від нерезидента з точки зору оподаткування має свої особливості. Так, згідно з п.180.2. ст.180 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг, крім випадків, встановлених статтею 208¹ ПКУ.

Відповідно до п.187.8. ПКУ датою виникнення податкових зобов’язань за операціями з постачання нерезидентами суб’єктам господарювання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, є дата списання коштів з рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг в оплату послуг або дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг нерезидентом, залежно від того, яка з подій відбулася раніше.

За п.190.2. ПКУ для послуг, які постачаються нерезидентами на митній території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких послуг з урахуванням податків та зборів, за винятком податку на додану вартість, що включаються до ціни постачання відповідно до законодавства. Визначена вартість перераховується в національну валюту за валютним (обмінним) курсом Національного банку України на дату виникнення податкових зобов’язань. У разі отримання послуг від нерезидентів без їх оплати база оподаткування визначається, виходячи із звичайних цін на такі послуги без урахування податку.

Згідно зі ст.198 ПКУ до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані, зокрема у разі здійснення операцій з отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Відповідно до ст.208 ПКУ отримувач послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, нараховує податок за основною ставкою податку або за ставкою 7 відсотків для послуг, визначених абзацами четвертим – шостим підпункту «в» пункту 193.1 статті 193 ПКУ, на базу оподаткування, визначену згідно з пунктом 190.2 статті 190 ПКУ.

При цьому отримувач послуг – платник податку у порядку, визначеному статтею 201 ПКУ, складає податкову накладну із зазначенням суми нарахованого ним податку, яка є підставою для віднесення сум податку до податкового кредиту у встановленому порядку.

Така податкова накладна підлягає обов’язковій реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Якщо отримувача послуг зареєстровано як платника податку, сума нарахованого податку включається до складу податкових зобов’язань декларації за відповідний звітний період.

Якщо отримувача послуг не зареєстровано як платника податку, то податкова накладна не складається.

Отримувач послуг прирівнюється до платника податку для цілей застосування правил цього розділу щодо сплати податку, стягнення податкового боргу та притягнення до відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування.

Однак, відповідати на це запитання слід, враховуючи також норми ПКУ, які регулюють статус «податкового» резидента, тобто особи, яка вважається резидентом саме для податкових відносин, а не взагалі.

Так, згідно з пп.14.1.213. п.14.1. ст.14 ПКУ резидент з числа фізичних осіб – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа – громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого ПКУ або нормами міжнародних угод України.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому ПКУ, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Отже, враховуючи те, що фізична особа:

• зареєстрована як ФОП,
• має місце постійного проживання членів сім’ї в Україні, як більшість українців, які вимушено перебувають за межами України,
• очевидно, є громадянином України. Принаймні про них ми тут говоримо,
• має бажання (може його мати) самостійно визначити своє основне місце проживання в Україні,

слід дійти висновку, що такий ФОП цілком може розраховувати на визнання його «податковим» резидентом саме України. Принаймні з точки зору податкових ставок сьогодні це не лише патріотично, але й вигідно.

Згідно зі ст.15 ПКУ платниками податків визнаються, у тому числі фізичні особи – резиденти України, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з ПКУ або податковими законами, і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з ПКУ.

А відповідно до ст.16 ПКУ платник податків зобов’язаний:

– стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України, у тому числі й шляхом реєстрації як ФОП;

– вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів;

– подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та зборів;

– сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених ПКУ та законами з питань митної справи.

Отже, враховуючи викладене, слід зазначити, що ФОП, який вимушено перебуває за межами України, залишається громадянином України, податковим агентом України і на нього поширюється дія норм податкового законодавства України.

З викладеного слід дійти висновку про те, що ФОП-резидент України, який хоча й отримав статус платника податків у Польщі, за нормами податкового законодавства України залишається податковим резидентом України. А тому норми ПКУ щодо сплати ПДВ з послуг такого ФОПа як нерезидента застосуванню у цьому випадку не підлягають.

ТОВ – резидент України, якому послуги надані вказаним ФОПом, не зобов’язане складати податкову накладну, реєструвати її в ЄРПН, нараховувати податкові зобов’язання з ПДВ.

Старший партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов, Брожко та партнери», доктор філософії права, доцент, адвокат, аудитор, доцент кафедри приватного права, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана