Відповідь: Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Сторонами у зобов’язанні ст.510 ЦКУ визнає боржника і кредитора.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Це загальне правило.

Відповідно до ст.533 ЦКУ грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно зі ст.192 ЦКУ законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За ст.5 Закону України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018 № 2473-VIII гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків

Відповідно до ч.2 цієї ж статті цього усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні, крім розрахунків за:

1) операціями зі здійснення іноземних інвестицій та повернення іноземному інвестору прибутків, доходів (у тому числі дивідендів) та інших коштів, одержаних на законних підставах у результаті здійснення іноземних інвестицій;

2) операціями банків з надання банківських та інших фінансових послуг на підставі банківської ліцензії;

3) операціями з надання фінансових послуг, визначених пунктами 1-5 частини другої та частиною третьою статті 9 цього Закону, що надаються небанківськими фінансовими установами та операторами поштового зв’язку, які мають ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій;

4) операціями з розміщення, виплати грошового доходу та погашення облігацій, казначейських зобов’язань України, номінованих в іноземній валюті, якщо це передбачено проспектом цінних паперів (умовами їх розміщення);

5) операціями з купівлі-продажу державних цінних паперів, номінованих в іноземній валюті, якщо ініціатором або отримувачем за такою валютною операцією є банк;

6) іншими операціями, визначеними Митним кодексом України та (або) нормативно-правовими актами Національного банку України.

Розрахунки за операціями, визначеними цією частиною другою, можуть проводитися в іноземній валюті, у гривні, а також у банківських металах.

3. Сплата комісії, інших платежів за здійснення операцій, визначених пунктами 1-6 частини другої цієї статті, здійснюється виключно у гривні, крім розрахунків зі сплати процентів (відсотків) за депозитами або кредитами (позиками), що можуть проводитися в іноземній валюті, банківських металах та у гривні.

Згідно з п.4. Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 2 до поточних валютних операцій належать, зокрема, розрахунки за експорт та імпорт товару (уключаючи сплату штрафів, пені, бонусів, відшкодування супутніх витрат у зв’язку із виконанням зовнішньоекономічного договору, відшкодування збитків у зв’язку із невиконанням зовнішньоекономічного договору), уключаючи такі розрахунки на території України.

А згідно з п.2 цього ж Положення резиденти – фізичні особи – це фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, біженці, особи, які потребують додаткового захисту, які мають постійне місце проживання на території України, що підтверджується відповідним документом, до якого згідно із законодавством України включено інформацію про місце проживання особи на території України, уключаючи паспорт/паспортний документ або документ, що його замінює, посвідку на постійне проживання, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном, фізичні особи-підприємці, зареєстровані згідно із законодавством України.

Отже, з наведених нормативно-правових актів слід дійти висновку про те, що законодавець встановлює заборону здійснення розрахунків в іноземній валюті саме на території України. При цьому є певні винятки. Також, статусу резидента чи нерезидента, учасника розрахунків, не є пріоритетним для зазначеної заборони.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про валюту і валютні операції» транскордонний переказ валютних цінностей – це рух певної суми коштів в Україну або за її межі з метою зарахування цих коштів на рахунок отримувача або видачі йому в готівковій формі. Згідно з ч.4. ст.4 цього ж Закону резиденти мають право придбавати валютні цінності за кордоном, здійснювати їх транскордонне переміщення та (або) транскордонний переказ з урахуванням обмежень, визначених цим Законом.

Отже, у разі якщо резидент виїхав за межі України і звідти здійснює розрахунок за певні послуги, надані йому резидентом України, то в такому разі відбувається транскордонний переказ валютних цінностей не на території України, а отже правило щодо застосування у цьому разі гривні не діє. Розрахунок може бути здійснений в іноземній валюті.

Старший партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов, Брожко та партнери», доктор філософії права, доцент, адвокат, аудитор, доцент кафедри приватного права, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді