Відповідь: Із запитання висновується, що ФОП, зареєстрований в Україні як суб’єкт підприємницької діяльності, здійснює цю саму діяльність на території Німеччини. Тобто на території Німеччини ця діяльність здійснюється без відповідної реєстрації за місцевим законодавством. Тому про ризики з боку німецької влади варто поцікавитися у німецьких фахівців. Але стверджувати слід, що такі ризики таки мають бути, особливо якщо зважити на те, що Німеччина і німці асоціюються із законослухняністю і порядком.

 

Щодо українського законодавства.    

 

Єдиний податок.

 

Відповідно до ст.162 Податкового кодексу України платниками податку на доходи фізичних осіб є, зокрема фізична особа – резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Дохід, отриманий з джерел за межами України – це будь-який дохід, отриманий резидентом,  у тому числі від будь-якого виду діяльності за межами митної території України, включаючи доходи від виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими договорами та трудовими договорами, інші доходи від будь-яких видів діяльності за межами митної території України або на території, непідконтрольній контролюючим органам (п.п.14.1.55 п.14.1 ст.14 ПКУ). Оподаткування іноземних доходів регулюється пунктом 170.11 ст.170 ПКУ.

Іноземний дохід   включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку – отримувача доходу. Отримувач таких доходів зобов’язаний подати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи  та оподаткувати іноземний дохід за ставкою, визначеною в п. 167.1 ст. 167 ПКУ, тобто – 18% та військовим збором – 1,5%.

Для того, щоб такі доходи можна було включити в базу оподаткування єдиним податком, оптимально надходження їх на рахунок в українському банку, призначений для надходження виручки від підприємницької діяльності (балансовий рахунок 2600).

Можна, звісно, задекларувати вказаний дохід, як такий, що отриманий від діяльності на спрощеній системі оподаткування, але в цьому разі слід бути готовим до того, що податківці не погодяться на таке визнання доходу як такого, що оподатковується за спрощеною системою оподаткування і матимуть на це достатньо аргументів, спростувати які буде не просто.

 

Слід, враховувати також норми ПКУ, які регулюють статус «податкового» резидента, тобто особи, яка вважається резидентом саме для податкових відносин, а не взагалі.

Так, згідно з пп.14.1.213. п.14.1. ст.14 ПКУ резидент з числа фізичних осіб – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

 

Якщо всупереч закону фізична особа – громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого ПКУ або нормами міжнародних угод України.

 

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому ПКУ, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Отже, враховуючи те, що фізична особа:

• зареєстрована як ФОП,
• має місце постійного проживання членів сім’ї в Україні, як більшість українців, які вимушено перебувають за межами України,
• очевидно, є громадянином України. Принаймні про них ми тут говоримо,
• має бажання (може його мати) самостійно визначити своє основне місце проживання в Україні,

слід дійти висновку, що такий ФОП цілком може розраховувати на визнання його «податковим» резидентом саме України. Принаймні з точки зору податкових ставок сьогодні це не лише патріотично, але й вигідно.

Згідно зі ст.15 ПКУ платниками податків визнаються, у тому числі фізичні особи – резиденти України, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з ПКУ або податковими законами, і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з ПКУ.

А відповідно до ст.16 ПКУ платник податків зобов’язаний:

– стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України, у тому числі й шляхом реєстрації як ФОП;

– вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів;

– подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та зборів;

– сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених ПКУ та законами з питань митної справи.

Отже, враховуючи викладене, слід зазначити, що ФОП, який вимушено перебуває за межами України (у Німеччині, зокрема), залишається громадянином України, податковим агентом України і на нього поширюється дія норм податкового законодавства України.

 

 

Щодо надходження валютної виручки.

Тут питання простіше. Постановою правління НДУ від 14.05.2019  № 67 встановлено винятки та (або) особливості запровадження граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і внесення змін до деяких нормативно-правових актів.

Так, згідно з п.1. вказаної Постанови граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, визначені в пункті 21 розділу II Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року № 5, та в пункті 14² постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», не поширюються, зокрема на послуги, роботи (крім транспортних і страхових послуг та/або робіт), права інтелектуальної власності та (або) інші немайнові права, що експортуються.

Крім того, слід мати на увазі, що відповідно до п.21 Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті не поширюються на операції з вартістю до 400 тис грн.

 

Щодо РРО.

У цьому випадку слід враховувати більше технічні нюанси діяльності. Так, дійсно продаж послуг за готівку вимагає застосування РРО. Однак, відповідно до ст.2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР розрахунковий документ – документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну. Зареєструвати РРО за межами території України неможливо, немає такої опції в чинному законодавстві. Та й провести фактичну перевірку з метою виявлення операцій, здійснених без застосування РРО українські податківці навряд чи будуть у змозі.

 

Щодо актів наданих послуг.

Це знову ж таки питання до місцевих фахівців у сфері обліку та податків. Але й тут може виникнути питання щодо здійснення підприємницької діяльності незареєстрованим підприємцем. Як на мене, то цілком логічним може бути той аргумент, що послуги надані з порушенням закону. Німецького закону.

 

 

 

 

Старший партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов, Брожко та партнери», доктор філософії права, доцент, адвокат, аудитор, доцент кафедри приватного права, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана