Договір за ст.626 ЦКУ – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Отже, договір відрізняється від зобов’язання тим, що він включає в себе не одне, а комплекс зобов’язань. Так, наприклад, за договором купівлі-продажу виникає зобов’язання продавця передати покупцеві певну річ та зобов’язання покупця оплатити цю річ. Тобто в цьому випадку покупець і продавець виступають одночасно кредитором і боржником в різних зобов’язаннях, але в одному договорі.

Основний та логічний спосіб припинення зобов’язання – це його виконання. За ст.599 ЦКУ зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. А відповідно до ст.526 ЦКУ зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦКУ, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Для того, щоб спонукати боржника виконати зобов’язання належним чином ЦКУ встановлює інститут забезпечення виконання зобов’язань, тобто надає сторонам договору право встановити негативні наслідки невиконання зобов’язання та примус до його виконання.

Відповідно до ст.546 ЦКУ виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Цей перелік не є вичерпним, оскільки договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання. Зупинимося на деяких, найчастіше застосовуваних.

Неустойка

Відповідно до ст.549 ЦКУ неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Штраф – це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Наприклад, за невиконання зобов’язання щодо своєчасної оплати товару покупець зобов’язаний сплатити штраф у розмірі 10% несплаченої суми. Основна мета штрафу – упередити невиконання зобов’язання боржником, спонукати боржника виконати зобов’язання у строк, встановлений договором.

Іншим видом неустойки є пеня, тобто така неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. На відміну від штрафу метою застосування пені до боржника, є спонукати його не затягувати виконання вже простроченого зобов’язання. Наприклад, якщо боржник прострочив виконання грошового зобов’язання і не сплатив вчасно 1 млн грн кредитору, сплативши при цьому штраф у розмірі 100 тис грн (10%), він може затягувати й надалі невиконання цього зобов’язання, оскільки штраф вже сплачено. Та за наявності в договорі неустойки у вигляді пені, наприклад 0,5% за кожен день прострочення, боржник сплачуватиме ще й її у розмірі 5 тис грн за кожен день прострочення. Це має його спонукати не затягувати виконання вже простроченого зобов’язання.

Отже, штраф має за мету не допустити  прострочку виконання зобов’язання, а пеня – не допустити затягування виконання вже простроченого зобов’язання. Це два різних види цивільно-правової відповідальності, що дозволяє їх застосовувати одночасно в одному договорі. Слід зазначити, що не усі судді з таким баченням погоджуються і застосовують лише один з двох видів неустойки в одному договорі.

Слід не забувати й про те, що відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22.11.1996 № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст.1 Закону). Водночас, розмір такої пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Станом на сьогодні подвійна ставка НБУ складає 29% річних.

Повний текст тут: https://7eminar.ua/news/4606-vidpovidalnist-ta-zabezpecennya-vikonannya-zobovyazan-u-gospodarskix-dogovorax