Що визначав ГК

Питанням банкрутства в ГК була присвячена глава 23 «Визнання суб’єкта підприємництва банкрутом».

Банкрутством вважалася нездатність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури (ст. 209 ГК). При цьому не могли визнавати банкрутом казенні підприємства. А щодо банкрутства державних комерційних підприємств, законом передбачалися додаткові вимоги та гарантії права власності українського народу.

Кредиторами неплатоспроможних боржників були юридичні або фізичні особи, а також податкові та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника.

До неплатоспроможного боржника застосовували процедури, як-от:

• розпорядження майном боржника;
• санація (відновлення платоспроможності) боржника;
• ліквідація банкрута.

У випадках, передбачених законом, не застосовували процедури банкрутства щодо комунальних підприємств.

Відповідальність за порушення законодавства про банкрутство була наслідком порушення вимог такого законодавства, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.

Глава 23 ГК по суті втратила свою актуальність у зв’язку з прийняттям у 2019 році Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ). Правовідносини, що регулювали норми цієї глави, врегулював КУзПБ. Він має статус спеціального закону, тому й пріоритетний.

Що змінилося після скасування ГК

Закон України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» від 09.01.2025 № 4196-IX (далі — Закон № 4196) вніс зміни до КУзПБ.