Колись давно мій однокласник захопився фотографією. Я пам’ятаю лише як утомливо було спілкуватися з ним, бо все, що він говорив, крутилося навколо, хімікатів, бачків, плівок, фотозбільшувачів та об’єктивів. У деталях. Зараз він – агроном. І знову тим захоплюється. Усе спілкування з ним зводиться до того, які бувають огірки, помідори, кавуни, скільки в них гербіцидів, пестицидів, як їх вирощувати, поливати, зберігати… Людина повністю перетворилася у «шизофреника», який лише тим і живе. Але якось я потрапив на його город і побачив ті помідори та огірки. Кожен кущик окремо доглянутий, политий, ніяких бур’янів на городі. І я зрозумів, що не скуштував би таких смачних помідорів, якби мій однокласник не став «шизофреником» – агрономом. От єдине, у чому я не впевнений, так у тому, чи варто писати це слово у цьому випадку в лапках. Адже я чітко розумію, що якби він залишився «нормальною» людиною, то й помідори у нього були би нормальні. Але мені дуже хочеться «ненормальних» помідорів.

Упевнений у тому, що якби Пушкін був «нормальною» людиною, то ми би не мали можливості прочитати Євгенія Онєгіна, або послухати «Пори року» Антоніо Вівальді, якби останній був таким, як усі.

Мабуть це мав на увазі Герман Гессе, коли писав, що так само як божевілля у високому сенсі цього слова, є початком мудрості, так само і шизофренія є початком будь-якого мистецтва, будь-якої фантазії. («So wie die Verr?cktheit, in einem h?hern Sinn, der Anfang aller Weisheit ist, so ist Schizophrenie der Anfang aller Kunst, aller Phantasie.» Hermann Hesse, «Der Steppenwolf»).