Мені часто говорять про необхідність та важливість спілкування з людьми, але не часто чую про те, з ким саме спілкуватися важливо та необхідно. І скільки треба спілкуватися. Якось мені мама організували попутчиків із Скадовська до Києва, щоб мені не одиноко було їхати. То були два молодих хлопця, які перед цим усю ніч провели на дискотеці і навіть помитися та протверезіти не встигли, а зранку в машину. А на вулиці +35, вікна зачинені, бо кондиціонер в машині працює. То була моя найшвидша поїздка.
Люблю я їздити один в машині. Люблю їздити з тим, з ким мені комфортно. Мені подобається підвозити літніх людей, бо мова в них, хоч і не яскрава словами, проте ту чи іншу мудрість завжди можна почути.
А ще мені подобається спілкування з авторами книжок шляхом читання цих книжок. Коли я читаю книжку, я ніби розмовляю з її автором, слухаю його думки. Якщо мені хочеться поміркувати, можу відкласти книжку. Хочеться подрімати, не треба вибачатися перед автором. Він терпеливо почекає. Із співрозмовником це зробити важче, щоб не образити його. Співрозмовника не закриєте і не відкладете, як книжку.
Тож якщо не вгадав із таким співрозмовником, то отримаєш усю гаму дискомфортних почуттів. Лиш уявіть собі, що Вам нав’язали на вихідні людину, з якою Вам не цікаво. Не хотів би я таких вихідних.
От і виходить, що я частіше обираю книжки, а не людей.

А це Вам від Омара Хайяма:
«Чтобы мудро жизнь прожить
Знать надобно немало,
Два важных правила запомни для начала:
Ты лучше голодай, чем что попало есть,
И лучше будь один, чем вместе с кем попало».