Опубліковано в газеті “Бухгалтерія” № 36 (1075), 9 вересня 2013 року, стор.31

Відрахування на виробництво та розповсюдження соціальної реклами – не податок

Суть спору. При перевірці виробника тютюнових виробів орган ДПС встановив, що виробник не здійснював відрахувань коштів на виробництво та розповсюдження соціальної реклами щодо шкоди тютюнопаління, передбачених ст.22 Закону про рекламу . Тож податківці звернулися до суду з позовом про стягнення зазначених коштів.
Під час розгляду справи було встановлено, що згідно з п.3 розділу V Закону про рекламу КМУ повинен подати на розгляд ВРУ пропозиції щодо внесення змін до законів України, які випливають із цього Закону, а в п.4 Постанови № 271 Комісії ВРУ з питань фінансів і банківської діяльності було доручено проаналізувати пропозиції про «додаткове оподаткування в галузі реклами». Однак на момент виникнення спірних відносин змін до відповідних законів внесено не було, а отже, відрахування на соціальну рекламу не набули статусу обов’язкового платежу.
Верховний Суд України вирішив: оскільки в законодавстві не було закріплено порядок обчислення та сплати відрахувань від суми коштів, витрачених на рекламу тютюнових виробів та/або алкогольних напоїв у межах України, вони не мають статусу обов’язкового платежу на рівні сплати податків (постанова від 11.12.2012 р. у справі № 305а12).

«Кафе для некурящих» і «Куріння заборонено» – ідентичні написи

Суть спору. До суду першої інстанції звернулося регіональне управління Департаменту з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів з позовом, в якому просило стягнути з суб’єкта господарювання (кафе) фінансові санкції в розмірі 3400 грн. в дохід державного бюджету, накладені на нього за порушення вимог абзацу четвертого ст.152 Закону України від 19.12.95 р. № 481/95-BP «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (далі – Закон № 481). Порушення полягало в тому, що в кафе був відсутній надпис «Куріння заборонено!» під графічним знаком про заборону куріння. Хоча натомість було розміщено вивіску з текстом «Кафе для некурящих».

Кіровоградський окружний адміністративний суд позов задовольнив і стягнув штраф, а от Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постанову цього суду скасував та ухвалив свою постанову, якою податківцям у задоволенні їхнього позову відмовив.
Відмовляючи податківцям, апеляційний суд виходив з того, що зі змісту ст.152 Закону № 481 випливає, що, зазначена норма права спрямована на обмеження щодо споживання алкогольних напоїв та тютюнових виробів. І таке обмеження, зокрема, має забезпечуватися тим, що у місцях та закладах, де куріння заборонено, має бути розміщено наочну інформацію, яка складається з графічного знака про заборону куріння та тексту такого змісту: «Куріння заборонено!».
Встановлені обставини справи, які не заперечував позивач, свідчать про те, що над вхідними дверима кафе відповідача є вивіска з надписом «Кафе для некурящих» та знак про заборону куріння, тобто відповідачем розміщено наочну інформацію щодо заборони куріння у вказаному закладі. Про той факт, що у приміщенні кафе заборонено куріння, свідчить також і сам акт перевірки відповідача, в якому перевіряючі особи зазначили, що в цьому кафе заборонено куріння, але в самому приміщенні відсутня наочна інформація, яка має складатися з графічного знака про заборону куріння та тексту такого змісту: «Куріння заборонено!».
На думку апеляційного суду, такий підхід посадових осіб позивача (податківців) при вирішенні питання щодо дотримання відповідачем вимог Закону № 481 є суто формальним, оскільки тексти «Куріння заборонено!» та «Кафе для некурящих» за своїм значенням є тотожними, а саме передбачають заборону куріння в певних місцях та закладах. Тобто саме за своїм змістом текст «Кафе для некурящих» відповідає тексту «Куріння заборонено!».
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд вирішив: за сукупністю наведених обставин можна зробити висновок, що відповідачем виконано вимоги ст.152 Закону № 481, яка спрямована саме на обмеження споживання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а не на правильність оформлення наочної інформації, яка передбачає заборону куріння (постанова від 05.07.2011 р. у справі № 2а-4161/10/1170).