Відповідальність за власне життя

Вітаю Вас,

 

спілкуючись з різними людьми і спостерігаючи за ними, дійшов до такого висновку: більшість із нас займається тим, що постійно шукає того, на кого можна було би перекласти відповідальність за власне життя.

Спочатку ми перекладаємо нашу відповідальність на наших батьків, які мають вирішувати, що нам вдягати та що їсти; потім відповідальною за нас стає школа, яка сама вирішує, що ми повинні знати, а що знати не слід; потім університет, на який ми покладаємо відповідальність за те, щоб він підвищив наш рейтинг у суспільстві і, видавши диплом (який ми чомусь вважаємо знаннями чи освітою), створив з нас цінність для роботодавця. Потім ми одружуємося, перекладаючи відповідальність за наше щастя на дружину чи чоловіка; народжуємо дітей та віддаємо їх у школу, перекладаючи відповідальність на вчителів за те, як вони виховають наших дітей і чому навчать, навіть не замислюючись над тим, що вчитель усіх тридцять учнів у класі виховуватиме так, як він вважає правильно, а не так, як вважають батьки кожного з тридцяти учнів (кожен на свій лад). Коли ми хворіємо, то йдемо до лікаря, перекладаючи на нього відповідальність за наше здоров’я, а лікар цю саму відповідальність своєю чергою перекладає на медичні препарати, а точніше сказати – на фармацевтів, які ці препарати виготовили…

І коли щось виходить не так, як ми очікуємо чи хочемо, то ми звинувачуємо усіх навколо нас, на кого ми переклали відповідальність і вони дали нам не той результат, якого ми прагнули.

Може саме з цієї причини людей, задоволених своїм життям значно менше, аніж незадоволених? Може саме з причини того, що ми переклали відповідальність не на тих людей, ми й маємо не ті результати?

Насправді ж, усе те, що ми маємо, чого досягли – це результат наших дій і вчинків, це наша відповідальність, яку ми усе своє життя прагнемо перекласти на інших і навіть не усвідомлюємо, що ця відповідальність просто не перекладається. Ми несемо самі відповідальність за те, що ми маємо.

Це як шоколадка. Для того, щоб отримати від неї задоволення, її треба з’їсти. Якщо ж ми попросимо когось іншого її з’їсти, то й задоволення отримає цей інший, а не ми.

Жодних не буває

 

У жодних мовах, жодні носії цих жодних мов, жодних разів, не скажуть: «у мене немає жодних чашок, чи жодних виделок», жодних разів не застосують вони слово «жоден» у множині. І це тому, що «жоден» означає «ні один». І мені здається, що українці, які застосовують це слово у множині, просто жодних разів не знають української.

 

Мої колеги і друзі, кажуть, що їм потім починає «різати» вуха неправильне вживання української мови. Перевіримо на ВАС???

Подякувати за довіру….

У рекламі одного банку, а потім ще й одного телеканалу почув таке: «Дякуємо за довіру!!!!» Та чи можна за довіру дякувати???
Я був би дуже радий, якби мене оточували люди, яким я довіряю. І цим людям був би дуже вдячний. А Ви?
Якщо Ви притримуєтесь такої ж точки зору, то помітите, що дякую я, тобто той, хто довіряє, тому, кому я довіряю. А не навпаки. Довіру я не даю, я її отримую.
Якщо людина чесно, вчасно та найголовніше завжди виконує те, що обіцяє, та так, як обіцяє, то про неї кажуть: заслуговує на довіру, викликає довіру. І такій людині довіряють. Іншими словами джерело довіри у тому, кому довіряють, а не в тому, хто довіряє. Довіру не можна передати від того, хто довіряє, тому, кому довіряють. Вона народжується в людині, якій довіряють.
Що ж відбувається, коли відбувається у протилежному напрямку? Якщо я довіряю тому, хто ще не заслужив моєї довіри, то я просто ризикую!!! Цей ризик може бути виправданий, а може й ні. Людина якій я довірився, може виправдати цю довіру, а може й не виправдати. У будь-якому разі я ризикую, довіряючи авансом, наперед, до того, як довіра народилася. І той, хто такий аванс довіри (не саму довіру, а аванс) від мене отримав, має дійсно мені подякувати. Подякувати за те, що я ризикнув і довірився йому, не маючи на те підстав. Він має замість «Дякую за довіру» сказати: «Дякую за те, що ризикнув, не маючи підстав довіряти».

То коли нам дякують за довіру, хіба нам не дякують за те, що ми готові на ризик, аби той, хто дякує, мав шанс у майбутньому таку довіру заслужити? Та чи зробить він це?

радість допомагати

Вітаю Вас,

Державна фіскальна служба розсилає платникам повідомлення про зміни у податковому законодавстві. З певною періодичністю отримую від них Word-file, в якому описана та чи інша зміна в законодавстві. І в кінці стоїть цинічна фраза: «Завжди раді вам допомогти».
Чому цинічна? Та тому, що допомоги потребує той, хто втрапив у халепу і сам з неї виплутатися не у змозі. Якщо ж Ви в халепу не потрапили, то навіщо Вам чиясь допомога? Якщо потрапили в халепу і можете самі справитися, то навіщо Вам чиясь допомога? А якщо Вам чиясь допомога потрібна, та Ви без неї не справитеся, то чому саме радіє той, хто Вам допомагає???
Коли я телефоную моєму знайомому онкологу і кажу, що потрібна його допомога, він дуже насторожено запитує: «Тобі?». Коли кажу, що не мені, він полегшено зітхає. Він радий, що мені його допомога не потрібна. І засмучений, коли допомога потрібна мені, або моїй близькій людині.
Коли мені телефонує близька людина і каже, що їй потрібна моя допомога, як адвоката, я швидше засмучуся, але точно не зрадію. Адже у близької людини сталася якась біда, виникла якась проблема, яку без мене вона вирішити не може.
А якщо Вам зателефонує Ваша дитина і скаже, що їй конче потрібна Ваша допомога, Ви зрадієте??? Чи будете більше раді, коли дитина Вам зателефонує поділитися якоюсь приємною подією і допомога їй Ваша не потрібна?

Я був би радий у другому випадку, а Ви?

свобода чи джинси з дірками

Вітаю Вас,

Олександр Ніл виховував дітей свободою. Саме так і називається його книга: «Виховання свободою», в якій він зробив цікавий та, як на мене, дуже потрібний висновок: «Нелюбов натовпу до свободи втілена у моді. Натовп вимагає одноманітності».
Скажіть, чи можете Ви назвати джинси з дірками – гарним одягом??? А модним – зможете назвати???
Розумію, що кожен має свої особисті смаки, але, як на мене, треба мати особливий смак, щоб сказати, що джинси з дірками – це гарно.
А ще я розумію, що дехто з отримувачів цього листа, може інакше ставитися до моди і модних джинсів. Має право на своє ставлення.
Проте сподіваюсь, що якщо хоча б хтось один замислився над тим, чому він носить джинси з дірками, то цей лист написаний не дарма. І не тому, що такі джинси не гарні, а тому, що заради них хтось відмовляється від свободи носити гарний, але не завжди модний одяг.