Так вже сталося, що останнім часом мені частіше доводиться згадувати притчу:

“Коли хто покличе тебе на весілля, не сідай на першому місці, щоб не трапився хто поважніший за тебе з покликаних,і щоб той, хто покликав тебе та його, не прийшов і тобі не сказав: Поступися цьому місцем! І тоді ти із соромом станеш займати місце останнє…Але як ти будеш запрошений, то приходь, і сідай на останньому місці, щоб той, хто покликав тебе, підійшов і сказав тобі: Приятелю, сідай вище! Тоді буде честь тобі перед покликаними з тобою.Хто бо підноситься буде впокорений, а хто впокоряється той піднесеться.” (“Єванг. від Луки”, гл.XIV, ст. 1 та 7-11.)

Це приблизно так, як в армії (хто там був, той розуміє). Тобі спочатку пояснюють (вербально і фізично, тобто словами і діями), що насправді ти ще ніхто. Навіть, якщо ти маєш червоний диплом з відзнакою, все рівно ти – інфузорія з червоним дипломом. І лише після того, коли солдат це зрозумів; зрозумів, як низько він знаходиться у нашому суспільстві, усі шляхи, що відкриваються для нього, спрямовані лише угору. Бо нижче вже немає, куди.

Коли людина отримує диплом про вищу освіту, особливо якщо він ще й червоного кольору, їй здається, що вона вже багато чого у житті досягла. Вона себе підносить над усіма іншими. Насправді ж усі її досягнення лише у цьому папірці, про який згадають лише тоді, коли необхідно буде надати його копію при влаштуванні на роботу. Усе інше для такої людини ще попереду. Але відміннику це чомусь важче усвідомити, ніж випускнику із синім дипломом. Такий вже мій життєвий досвід.

Випускник із звичайним дипломом тих заслуг не має. От йому й залишається покладатися на те, що він насправді уміє та знає. Адже колір диплому та оцінки в ньому йому не допоможуть. Тобто він сам себе принижує, впокоряє. От і розуміє раніше відмінника, де він знаходиться, і що йому потрібно робити. Відміннику ще потрібен час, щоб побороти свої амбіції.

То ж і виходить “Хто бо підноситься буде впокорений, а хто впокоряється той піднесеться“. І це стосується не лише відмінників та не відмінників.

Гадаю, Ви й самі можете згадати випадки у своєму житті, коли Ви вважали, що варті більшого, ніж отримуєте. А були й приємні несподіванки, коли Вас оцінювали вище, ніж Ви сподівалися. Не стану Вас переконувати у тому, що у другому випадку Вам було приємніше почуватися. Чи я помиляюся?