Нещодавно мав розмову з кандидатом у народні депутати. Людиною, яка поки ще не має депутатського досвіду. На моє питання, для чого це йому, він пояснив: для того, щоб допомагати людям. Депутатський мандат цей процес допомоги зробить можливим та ефективним. Наприклад, якщо якійсь вчительці не виплатили заробітну плату, то депутатський запит не лише зробить таку виплату можливою, а й прискорить її.

Мабуть, що так воно і є. Але для мене найголовнішим є питання: за чий рахунок праця вчительки буде оплачена? Точно ж не за рахунок такого депутата.

Продовжуючи тему залежності від крісла (недавно я писав Вам про суддю, який залежить від власного крісла та боїться цю залежність втратити), можна стверджувати, що крісло (депутатський мандат у даному випадку) навіть «добрим» може зробити. Та чи дійсно може?

Дійсно депутатський мандат робить можливим багато речей, надає багато можливостей. Заперечувати важко. Але ж точно не робить людину доброю та чесною, не робить її творцем тих благ, яким вона хоче допомагати. Бо якщо людина готова допомагати іншим за власний рахунок, то це вона може зробити й без депутатського мандату: треба просто віддати вчительці свої власні гроші, наприклад.

Депутатський мандат допомагає лише тим, хто хоче це зробити за рахунок інших людей, тих, які ці гроші дійсно заробили, створивши і продавши щось корисне: товар, послугу, роботу… Виходить, що «доброта» депутата полягає у тому, що він прямо чи опосередковано відбирає у одних та віддає іншим. Навіть якщо він гадає собі, що так справедливо. Та чи може бути справедливою допомога за чужий рахунок???

Я порадив моєму знайомому кандидату у депутати: «Хочеш допомогти вчительці, купи у неї її працю: найми її репетитором для своїх дітей, або створи приватну школу і візьми туди її на роботу. Або ж побудуй завод і дай людям можливість заробляти». Тоді депутатський мандат тобі просто не потрібен. Бо відбирати у того, хто створив приватну школу і дав можливість вчителям заробляти, тобто у самого себе, не буде потреби.