Якщо згадаєте свої студентські роки, коли Вам доводилося визначатися із старостою групи, то мабуть погодитеся з тим, що старости бувають двох типів: ті, що хочуть ними бути і прагнуть того, та ті, кого ми обираємо самі, умовляємо бути старостою, бо довіряємо йому чи їй. Різниця у тому, що другому типу старост ми довіряємо, зазвичай, та віримо їм. Перший же тип старост такої довіри не має, та у найліпшому випадку може її набути в результаті своїх вчинків. На моїй пам’яті таке траплялося не часто.
Мабуть, так і з нашими обранцями у Верховній Раді та з нашим Президентом і з нашими мерами у містах. Не можу згадати, щоб я когось дуже хотів бачити депутатом ВРУ. Частіше йшлося про тих, кого я не хотів там бачити. Людей, які би внаслідок своїх реальних дій, а не обіцянок викликали у мене бажання їх умовити стати моїм депутатом, нажаль, я не пам’ятаю.
Але пам’ятаю, скільки разів я голосував за негідних лише для того, щоб зменшити шанси ще більш негідних стати депутатом. Чи може Ви мали інші мотиви голосувати???
От і виходить, що Верховна Рада України складається з негідних і недостойних депутатів, обраних туди лише з тією метою, аби унеможливити шлях до влади ще більш негідним та більш недостойним.
Достойним, на мою думку є той кандидат у депутати чи президенти, який не прагне влади, так само, як і не уникає її. Йому все рівно, де приносити користь людям. Він просто гідний зайняти ту чи іншу посаду і може бути нашим обранцем, представляти наші інтереси.
А от виборцям не все одно, у якому масштабі проявляються здібності такої особистості. То ж вони і прагнуть надати йому якомога більше влади, бо упевнені у його професійних та людяних якостях, бо довіряють йому і знають, що обравши його, отримають гідного їх представника в органах влади.
А нам увесь час пропонують, чомусь голосувати за тих, хто не творить нічого справжнього, а лише створює свій імідж, щоб нас обдурити та отримати нашу довіру, яка принесе йому, недостойному та негідному, владу. От і виходить, що голосуємо ми не за гідних, а за імідж, створений собі негідними та недостойними.
Не лише в мене такі думки. Набагато доступніше про це сказав Северин Боецій у своїй «Розраді від філософії»: «…не державні посади чеснотам, лиш навпаки, чесноти державним посадам і ваги додають, і слави…Оскільки ж достойними бувають переважно найгірші з-поміж людей, то не варто сумніватися, що самі достоїнства й титули за своєю природою не можуть мати в собі добра, інакше не стали б належати найгіршим».