Один мій знайомий суддя якось скаржився мені на життя та на роботу. Казав, що за теперішньої влади дуже важко стало йому працювати, та й роботою те, що він робить, важко назвати. Зранку просто не хочеться йому туди йти. Ніякого задоволення від роботи не отримує. Одні лише стреси та очікування кінця робочого дня і вихідних.

«То кинь її. Знайди собі іншу роботу. Ту, яка приноситиме задоволення», – запропонував я йому.

«Не можу. Іншого нічого не вмію. А заробляти треба. Бо звички витрачати гроші вже є. А іншим способом стільки ж заробляти не вмію», – була відповідь.

Виходить, що мій знайомий потрапив у залежність від свого крісла судді, яке йому приносить дохід і повагу. Вірніше дохід і повагу він отримує, поки володіє кріслом.

Критикувати знайомого не бачу ніякого сенсу, та й просто не хочу. Просто уявив собі, яке життя у нього через ту залежність від крісла. У якому стр?хові він живе. Стр?хові втратити ту залежність. Та чи можуть бути щасливими люди, що живуть поруч з людиною, яка боїться втратити таку залежність? Мій знайомий радий тому, що не має залежності від тютюну та алкоголю. Але ж та залежність, яку він має, чи краща?

На думку мені прийшов Северин Боецій з його «Розрадою від філософії»: «…не державні посади чеснотам, лиш навпаки, чесноти державним посадам і ваги додають, і слави.»