Опубліковано в газеті “Бухгалтерія” № 8 (1099), 24 лютого 2014 року, стор.72-73

Олександр Єфімов, доцент кафедри
цивільного та трудового права Київського
Національного економічного університету
ім. В. Гетьмана, к.ю.н.

За певних обставин може скластися ситуація, коли підприємець, який вирішив припинити підприємницьку діяльність, змінює своє рішення. Як відомо, припинення підприємницької діяльності за ініціативи підприємця може бути здійснено за умови вчинення ним відповідних дій. Виникає запитання: чи можна змінити власне рішення щодо припинення підприємницької діяльності, коли «механізм» припинення вже «запущено»?
В зв’язку з цим проаналізуємо проблему в двох аспектах: перший – щодо самого запитання по суті, тобто, чи дійсно фізична особа – підприємець може скасувати власне рішення щодо припинення своєї підприємницької діяльності, та другий аспект – чи є така дія правочином та чи підпадає вона під поняття одностороннього правочину.

Скасування власного рішення про скасування підприємницької діяльності
Відповідно до ч.2 ст.50 ЦКУ фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. А згідно із ч.5 ст.501 ЦКУ підприємницька діяльність фізичної особи – підприємця є припиненою з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (далі – ЄДР) запису про державну реєстрацію припинення такої діяльності. Ця норма є імперативною, що означає безумовну втрату фізичною особою статусу підприємця після правомірного внесення зазначеного запису в ЄДР.
Однак, внесенню вказаного запису до ЄДР передує ряд дій фізичної особи – підприємця, спрямованих на припинення. Процедура вчинення вказаних дій встановлена ст.501 ЦКУ та ст.47 Закону про держреєстрацію . Відповідно до вказаних норм процедура припинення підприємницької діяльності фізичної особи включає в себе:
• прийняття фізичною особою рішення щодо припинення її підприємницької діяльності, порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до неї та подання відповідної заяви державному реєстраторові. Такі вимоги можуть заявлятися кредиторами у строк від 2-х до 3-х місяців з дня опублікування повідомлення про прийняття фізичною особою – підприємцем рішення щодо припинення підприємницької діяльності;
• проведення органами доходів і зборів, Пенсійного фонду України заходів щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи;
• внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення такої діяльності.

Після подання фізичною особою державному реєстраторові заяви про прийняте рішення про припинення реєстрації припинення не відбувається. Для внесення до ЄДР запису саме про припинення фізична особа – підприємець повинна подати державному реєстраторові документи, перелік яких встановлено ч.11 ст.47 Закону про реєстрацію, а саме:
• заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою – підприємцем за її рішенням. У реєстраційній картці фізична особа – підприємець або уповноважена нею особа письмово зазначає та підтверджує своїм особистим підписом, що нею вчинено всі передбачені законодавством дії стосовно порядку припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця, включаючи завершення розрахунків з кредиторами (у тому числі із сплати податків, зборів, обов’язкових платежів, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування);
• довідку відповідного органу доходів і зборів про відсутність заборгованості із сплати податків, зборів;
• довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про відсутність заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування.

Враховуючи, що між прийняттям фізичною особою рішення про припинення підприємницької діяльності існує певний проміжок часу, протягом якого така фізична особа має вчинити ряд юридичних дій, крім того, для внесення запису до ЄДР така фізична особа повинна подати після вчинення зазначених дій інші документи, можна дійти висновку, що цей час відведено фізичній особі для того, щоб вона могла передумати та скасувати своє рішення про припинення підприємницької діяльності. Таке скасування може відбутися як шляхом подання державному реєстраторові заяви про відкликання рішення про припинення, так і шляхом неподання йому документів, передбачених ч.11 ст.47 Закону про реєстрацію, без яких запис про припинення не може бути внесений до ЄДР. Хоча цей порядок відкликання прямо не встановлений Законом про реєстрацію (щодо цього можна погодитися з думкою Державної реєстраційної служби України, викладеній в листі від 09.09.2013 р. № 458/21-13-4.2 ), проте такі дії фізичної особи й не заборонені цим Законом про реєстрацію та іншими актами законодавства. А отже, відповідно до ч.1 ст.19 Конституції України, вони є дозволеними. Нагадаємо, що відповідно до вказаної норми законодавства «правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством», тобто встановлено принцип поведінки приватних осіб: «дозволено усе, що не заборонено».
На той випадок, якщо державний реєстратор з викладеним не погодиться і вимагатиме надання документів, передбачених ч.11 ст.47 Закону про реєстрацію, або внесе до ЄДР запис про припинення підприємницької діяльності без надання таких документів та всупереч волевиявленню та бажанню фізичної особи, ч.2 ст.53 цього Закону містить норму, відповідно до якої «дії або бездіяльність державного реєстратора, посадових осіб органів доходів і зборів, Пенсійного фонду України можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом». А ч.3 цієї ж ст.53 встановлює обов’язок держави відшкодувати шкоду, що заподіяна державним реєстратором фізичним чи юридичним особам під час виконання своїх обов’язків.
А от після правомірного внесення до ЄДР запису про припинення підприємницької діяльності змінювати рішення вже не можна та й не логічно. Якщо виникла потреба повернути собі статус підприємця, то зробити це можна шляхом нової реєстрації. Принаймні це простіший шлях навіть у тих випадках, коли внесення запису до ЄДР про припинення підприємницької діяльності не зовсім відповідає волевиявленню фізичної особи.

Рішення про скасування підприємницької діяльності – це не правочин
Відповідно до ч.1 ст.202 ЦКУ правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. У результаті вчинення правочину в особи виникають права та обов’язки у сфері приватних правовідносин.
Відповідно ж до ст.3 Закону про реєстрацію його дія поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб – підприємців. А згідно з його преамбулою цей Закон регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб – підприємців.
Отже, державна реєстрація здійснюється у сфері публічних правовідносин, до яких норми ЦКУ не застосовуються. Так, згідно із ст.1 ЦКУ «цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників». Юридична рівність та вільне волевиявлення у публічних правовідносинах, якими є відносини щодо державної реєстрації підприємництва, відсутні.
Більше того, згідно з ч.1 ст.50 ЦКУ обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом. А відповідно до ч.2 цієї ж ст.50 ЦКУ фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Отже державна реєстрація підприємництва, так само як і державна реєстрація його припинення, – це не правочин, а умова вчинення правочинів, яка вказані обмеження усуває або створює. Тож посилання Державної реєстраційної служби України в вищезгаданому листі на ст.214 ЦКУ є некоректним. Отже використання норми ст.214 ЦКУ для підтвердження правомірності своїх дій в разі зміни рішення про скасування підприємницької діяльності є неправомірним.