Нещодавно був запрошений на весілля. Дуже цікавий досвід отримав, слухаючи побажання.
Перше, що я зрозумів, – це те, що люди промовляють побажання, ґрунтуючись на власному сімейному досвіді життя. Тобто, слухаючи побажання, можна зрозуміти, чим бажаючий жив та живе у шлюбі.
Друге, що я зрозумів для себе, – це те, що, проголошуючи тост та промовляючи побажання, люди не зовсім усвідомлюють суть та значення того, про що говорять. Наприклад, молодятам бажали «терпіння, терпіння і терпіння». Я собі подумав, хіба у щасті потрібно терпіння. Воно потрібно, як на мене, у нещасті. Або ж принаймні тоді, коли робиш те, що тобі не до вподоби. Бажати якомога більше терпіння означає бажати багато життєвих ситуацій, коли треба терпіти, бажати нещастя.
Або ж, говорячи про шлюб і нову молоду сім’ю, бажають усю роботу удома ділити порівну, тобто на дві рівні частини, половини. Сім’я – це коли сім її членів зливаються в одне велике «я». Сім’я – це коли не має твого і мого. Сім’я – це коли дружина і чоловік разом роблять одну справу, а не коли кожен виконує свою половину. Сім’я – це коли дружина з чоловіком разом миють посуд, а не коли дружина миє свою тарілку, а чоловік – свою. Коли кожен миє свою тарілку, – це, можливо, й чесно. Але точно – не сім’я. Бо не разом.

А може в мене мій розум повернутий не в той бік, якщо звертаю увагу на такі речі???