Опубліковано в газеті “Бухгалтерія” № 41 (1132), 13 жовтня 2014 року, стор.47

Коментар до  Відповіді ДФС України:

За словами Ж.Жирадо, жоден з митців настільки вільно не інтерпретує природу, наскільки юристи поводять себе із правом. Об’єднали податківці в один алгоритм дві несумісні норми права і вийшло те, що у звичайну логіку звичайної людини не вкладається.

Дійсно, відповідно до ст.1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» «роздрібна торгівля – це діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання…».

Але ж «продаж товарів» не у розумінні ПКУ, де під ним розуміються будь-які господарські та цивільно-правові договори, що передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, а також операції з безоплатного надання товарів.

Для цього терміну є загальна норма ЦКУ, наприклад ст.655, відповідно до якої оплата за товар має бути обов’язковою умовою договору купівлі-продажу. Безоплатна передача товару продажем вже не є.

Застосувати норму ЦКУ логічніше ще й тому, що відповідно до ст.14 ПКУ поняття «продаж (реалізація) товарів» зазначено суто для вживання в ПКУ, а не для регулювання відносин у сфері обігу алкогольних напоїв. Більш того, у ЦКУ є пряме регулювання відносин роздрібної купівлі-продажу. Згідно зі ст.698 ЦКУ «за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов’язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов’язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов’язується прийняти товар і оплатити його». Тобто для того, щоб відбувся продаж алкогольного напою потрібно здійснення підприємницької діяльності з продажу.

Крім того, під час здійснення представницьких заходів, алкогольні напої випивають, тобто вживають. І той, хто їх вживає, не стає їх власником. Він їх споживає, тобто фактично знищує шляхом вживання. В результаті алкогольний напій перестає існувати. Отже під час презентації не відбувається переходу права власності, бо не з’являється новий власник.

Якщо ж притримуватися точки зору податківців, то й на сільському весіллі (не в ресторані, а на сільському подвір’ї) відбувається продаж алкогольних напоїв: одні купують горілку, інші її вживають. Цікаво було би стати спостерігачем сцени вимагання податківцями від батьків наречених ліцензії на роздрібну торгівлю алкоголем. І висновок ДФС про те, що «алкогольні напої (тютюнові вироби), які безоплатно надаються споживачеві, зокрема, використовуються на представницькі заходи, розглядаються як операції з продажу (реалізації)» набув би у цьому разі яскравого супроводження з боку гостей.

Якщо продовжити логіку ДФС, то легко дійти висновку про те, що будь-яке придбання підприємством алкогольного напою вже саме по собі вимагає від такого підприємства ліцензії на роздрібну торгівлю алкоголем, адже підприємство саме по собі споживати алкоголь не може: воно ж не людина. А будь-яка людина (працівник чи не працівник підприємства) – це вже не підприємство. От вам і продаж у розумінні ПКУ.

Проте, щоб уникнути конфліктів з податківцями, краще не закуповувати алкоголь за рахунок підприємства, бо будь-яке відображення витрат на його закупівлю викликатиме зацікавленість у податківців щодо того, куди ж цей алкоголь подівся. І якщо його вже немає, то висновок з посиланням на зазначену відповідь ДФС, один: продаж без ліцензії. Тож обережним варто почекати, поки в ДФС не отямляться і не передумають.

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ЗАГАЛЬНОДОСТУПНИЙ ІНФОРМАЦІЙНО-ДОВІДКОВИЙ РЕСУРС «ЗІР»

ЗАПИТАННЯ-ВІДПОВІДІ

Питання:

Чи має право СГ придбавати та використовувати на представницькі заходи алкогольні напої (тютюнові вироби) без наявності ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями (тютюновими виробами)?

Відповідь:

Статтею 1 Закону України від 19 грудня 1995 року N 481/95-ВР “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів”, із змінами і доповненнями (далі – Закон N 481), встановлено, що роздрібна торгівля – діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб’єктах господарювання громадського харчування.

Відповідно до пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями, продаж (реалізація) товарів – це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Отже, алкогольні напої (тютюнові вироби), які безоплатно надаються споживачеві, зокрема, використовуються на представницькі заходи, розглядаються як операції з продажу (реалізації).

При цьому якщо такі операції будуть здійснюватись без наявності ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями (тютюновими виробами), застосовується штраф у розмірі 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 17000 гривень (ст. 17 Закону N 481).

Інформаційно-довідковий департамент Державної фіскальної служби України

Відповіді на питання щодо оподаткування,

митної справи та єдиного соціального внеску на

загальнообов’язкове державне соціальне страхування

можна отримати за телефоном 0-800-501-007

(безкоштовно зі стаціонарних телефонів)

Всеукраїнська мережа ЛІГА:ЗАКОН