Я дуже хотів би, щоб мої думки залишалися моїми, а Ви для себе самі вирішували, схилятися до них чи ні, приймати як за свої, чи мати свої власні. Адже Ваше життя має єдиного творця – це Ви самі.

Наступна моя думка абсолютно не є абсолютною. Вона є моєю, багато разів сказаною багатьом з Вас і не претендує на абсолютну істину.

Чи залишати дітям майно? Один мій знайомий сказав: “Звичайно ж ні. Нічого своїм дітям не залишу. Нехай самі вчаться заробляти та жити. Ну хіба що машину, квартиру та дачу“.

Уявіть дві дитини зрілого віку, які успадкували від батьків: одна – завод з виробництва чогось корисного, інша – вміння створювати власний бізнес, вести його, заробляти на ньому. Що буде робити перша дитина, якщо втратить з якихось причин той самий успадкований завод? Гадаю, що нічого. Її діяльність зупиниться. Але якщо ця дитина захоче повернутися у бізнес, то їй доведеться навчитися тому, що успадкувала і вміє друга дитина.

То ж виходить, що найліпший спадок, найкраще, що ми можемо зробити для наших дітей, – це навчити їх жити самостійно та створювати своє власне життя. Найгірше – це обтяжити їх майном та заставити тим самим на це майно працювати, позбавивши їх можливості вибору. Більше того, залишити якесь майно дітям – задача набагато простіша, аніж навчити їх таке майно самостійно створювати. Якщо майно успадковують дві дитини і більше, то ймовірність суперечок між ними щодо такого майна – досить висока. Не часто мій професійний досвід міг натрапити на мирний поділ успадкованого. Здебільшого діти ставали ворогами на цьому грунті.

На закінчення питання до Вас: “Коли більше ми піклуємося про наших дітей: коли залишаємо їм певну кількість майна, доречі, не завжди навіть запитуючи їх бажання щодо цього; чи коли вчимо їх за умови наявності потреби це майно заробити??? Чому би Ви особисто віддали перевагу: мати заводик, чи уміти створити власний бізнес та успішно його вести???”

Як на мене, то замість того, аби бути опорою дитині, навчити її обходитися без опори.

P.S. «Никогда не считай счастливцем того, кто зависит от счастья! Если он радуется пришедшему извне, то выбирает хрупкую опору: пришлая радость уйдет. Только рожденное из самого себя надежно и прочно, оно растет и остается с нами до конца, а прочее, чем восхищается толпа, – это благо на день». (Сенека Луций Анней Младший)