Цікаву думку зустрів у Ентоні де Мелло в «Молитві жаби»: «Де є любов, там панує безлад. Досконалий порядок зробив зі світу кладовище».

Згадав своє стажування в Англії, в офісі однієї адвокатської фірми. Там документи лежали навіть на сходах і через них треба було переступати, щоб потрапити з одного кабінету в інший. Адвокати, що працювали в цих кабінетах, з великим захопленням розповідали про те, чим вони займаються, не звертаючи увагу на безлад навколо них.

Коли у нас з дружиною виникає вибір: навести лад у хаті, чи піти у ліс з дітьми, я завжди (і дружина також) схиляюсь до другого. Принести спілкування з дітьми у жертву порядку – я на те поки що не годен.

Коли я пишу якийсь документ чи матеріал для газети або журналу, то в мене на столі куча усіляких документів. Ніколи мені навести їм лад. І взагалі я є прихильником творчого безладу.

Якщо би в нашому офісі усі дотримувалися суворого дресс-коду а навколо панував би ідеальний порядок, то ми лише тим й переймалися б, що дотримувалися б цього порядку. Навряд чи вистачило б часу, щоб любити те, що ми робимо. Принаймні у мене не вистачило б.

Тож, безлад – ознака любові, а порядок…