ВИСНОВОК НАУКОВО-ПРАВОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ щодо правової природи доручення на отримання платежу за векселем

Склав: Єфімов Олександр Миколайович,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного та трудового права Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана

Київ- 2015

І. Зміст запиту

До Єфімова Олександра Миколайовича, кандидата юридичних наук, доцента кафедри цивільного та трудового права Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, звернулося Приватне підприємство «П» (ідентифікаційний код ЄДР ХХХХХХХХ) із замовленням про проведення науково-правової експертизи щодо правової природи доручення на отримання платежу за векселемта податкових наслідків у разі відсутності кредиторської заборгованості платника по векселю перед повіреним на пред’явлення векселя до оплати.

 

ІІ. Юридичні підстави проведення науково-правової експертизи

1) Диплом кандидата юридичних наук ДК № 034635, виданий Єфімову Олександру Миколайовичу на підставі рішення президії Вищої атестаційної комісії України від 08.06.2006 р. (протокол № 37-06/6); 2) Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу» від 10.02.1995 р. № 51/95-ВР; 3) наказ Міністерства освіти і науки України від 12.01.2004 р. № 12 «Про проведення державної акредитації фізичних та юридичних осіб на право проведення наукової та науково-технічної експертизи».

 

ІІІ. Нормативно-правові акти, документи та джерела, використані при проведенні науково-правової експертизи:

1) Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV;

2) Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV;

3) Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI;

4) Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, запроваджений Женевською конвенцією 1930 року;

5) ЗаконУкраїни «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 р. № 2374-ІІІ;

6) Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 р. № 3480-IV.

 

IV. Результати науково-правового експертного дослідження

 

Відповідно до ст.11 (стосовно переказних векселів) та ст.77 (стосовно простих векселів) Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі (далі – УВЗ) будь-який вексель, навіть виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту. За загальним правилом, закріпленим у ст.14 УВЗ, індосамент переносить всі права, що випливають з переказного векселя.

З цього загального правила є виключення стосовно обсягу прав, які можуть бути перенесені індосаментом. Так, згідно із ст.18 УВЗ якщо індосамент містить застереження «валюта до отримання», «на інкасо», «за дорученням» або будь-яке інше застереження, що має на увазі просте доручення, держатель може здійснювати всі права, що випливають з переказного векселя, але індосувати його він може тільки у порядку передоручення.

Це означає, що особа, яка є тримачем векселя на підставі такого індосаменту, вчиненого в порядку передоручення, не вправі вчиняти звичайний (повний) індосамент, тобто індосамент який переносить повний обсяг прав на нового тримача векселя. Індосамент, вчинений у порядку передоручення, переносить на нового тримача векселя лише право на отримання платежу за векселем. Отже, особа, яка отримала вексель за індосаментом, що має на увазі доручення на отримання платежу, не має повноважень на здійснення відчуження векселя. Право на відчуження векселя виходить за межі прав, що випливають з самого векселя (тобто права на отримання платежу за ним) і стосується прав на вексель як цінний папір. Повноваження такої особи на здійснення нових індосаментів обмежено правом лише передоручити отримання платежу за таким векселем іншій особі та правом отримати платіж.

Особа, яка утримує вексель на підставі індосаменту, здійсненого у порядку передоручення, є повіреним з повноваженнями на отримання платежу за векселем, і не вправі укладати будь-які договори щодо самого векселя, оскільки такий векселетримач уповноважений лише на отримання платежу за векселем та обмежений у правах на сам вексель.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» брокерська діяльність віднесена до професійної діяльності з торгівлі цінними паперами, яка відповідно до ст.16 цього ж Закону здійснюється виключно на підставі ліцензії, що видається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (крім професійної діяльності Центрального депозитарію цінних паперів та депозитарної діяльності Національного банку України). Відповідно до ч.2. ст.17 вказаного Закону брокерська діяльністьукладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів (зокрема на підставі договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів та інших фінансових інструментів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи. Таким чином, брокерська діяльність спрямована на здійснення повноважень щодо самого цінного паперу, включаючи його відчуження, на відміну від передорученого індосаменту, вчиненого відповідно до ст.18 УВЗ, який здійснення повноважень щодо цінного паперу прямо забороняє, дозволяючи лише здійснення повноважень щодо пред’явлення векселя до оплати, тобто повноважень, що випливають із самого цінного паперу.

Професійний торговець, що здійснює професійну діяльність на ринку цінних паперів (брокер), на відміну від повіреного на отримання платежу за векселем (повірений), вправі укладати договори щодо векселя, а повірений не вправі. Отже, повірений, уповноважений на отримання платежу за векселем, не є брокером у розумінні Закону «Про цінні папери та фондовий ринок».

Таким чином, як видно із наданих на експертизу договору, укладеного між ПП «П» та ПП «У», у схемі розрахунків з ПАТ «О», ПП «П» є повіреним ПП «У» саме на отримання платежу від ПАТ «О» і не виступає професійним торговцем на ринку цінних паперів, оскільки не отримує від ПП «У» повноважень на відчуження векселів.

 

Стосовно податкових наслідків для ПП «П» (повіреного на отримання платежу за векселем), у разі здійснення ним платежу на користь ПП «У» (власника векселя), до отримання оплати від ПАТ «О» платника за векселем грошовими коштами чи зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Вексельне законодавство, регулюючи повноваження повіреного на отримання платежу за векселем, не встановлює заборон щодо черговості порядку вчинення дій повіреним: отримання платежу та перерахування його векселедержателю.

Відповідно до ст.1003 ЦКУ у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

При цьому повірений зобов’язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.

Отже, зазначення у договорі доручення на отримання платежу за векселем строку (терміну) виконання такого доручення не суперечить чинному законодавству. У цьому разі сторони такого договору можуть домовитися про те, що вексельну суму повірений передає довірителю (векселетримачу) у відповідний строк (термін) незалежно від отримання повіреним від платника за векселем оплати.

У цьому разі відносини між ПП «П» та ПП «У» залишатимуться відносинами доручення. Тлумачити такі відносини як прихований правочин купівлі-продажу векселя не можна, оскільки пріоритет у цьому разі мають вексельні написи, а саме передоручний індосамент, який в будь-якому разі не переносить на ПП «П» повноваження власника векселя навіть у тому разі, коли ПП «П» здійснить перерахування коштів на користь ПП «У» до їх отримання від ПАТ «О» чи зарахування зустрічних однорідних вимог.

Не містять такі дії ПП «П» і ознак поворотної фінансової допомоги. Так, відповідно до пп.14.1.257. п.14.1. ст.14 ПКУ поворотна фінансова допомога – це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов’язковою до повернення. Перерахування ПП «П» вексельної суми на користь ПП «У» в межах виконання доручення на отримання платежу за векселем незалежно від того, чи здійснено таке перерахування до отримання платежу від ПАТ «О» чи після, не уводить таку кваліфікуючу ознаку цих коштів як обов’язковість до повернення.

 

Таким чином, будь-яких додаткових податкових наслідків для ПП «П» (повіреного на отримання платежу за векселем) сам факт здійснення ним платежу на користь ПП «У» (власника векселя), до отримання оплати від ПАТ «О» платника за векселем грошовими коштами чи зарахуванням зустрічних однорідних вимог, не спричинює.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.